Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Уборевич Ієронім Петрович

(2 січня 1896 - 12 червень 1937 рр.)

Радянський військовий і політичний діяч, командарм 1-го рангу. Розстріляний у «справі Тухачевського» (1937 р.). Посмертно реабілітований у 1957 р.

Народився у селі Антандрія Ковенської губернії (нині в Утенському повіті Литви) у родині литовського селянина, у 1909 - 1914 рр. Навчався у реальному училищі м. Двінська (нині Даугавпілс у Латвії), яке закінчив із золотою медаллю. Студент механічного факультету Петроградського політехнічного інституту (1914 - 1915 рр.). Навесні 1916 р. закінчив Костянтинівське артилерійське училище по 1-му розряду, у званні підпоручика направлений на фронт молодшим офіцером 15-го важкого артдивізіону, брав участь у боях Першої світової війни. Член РСДРП (б) з березня 1917 р. У січні - лютому 1918 р. — командир загону червоної гвардії у Бессарабії, воював проти румунських і австро-німецьких військ, поранений, узятий у полон.

Після втечі з полону у серпні 1918 р. — на Північному фронті. Служив інструктором артилерії, командиром бригади, з грудня 1918 р. — начальником стрілецької дивізії. За бої у жовтні 1918 р. нагороджений орденом Червоного Прапора (1919 р.). У березні - травні 1919 р., командуючи 18-ю стрілецькою дивізією, брав участь у наступі проти військ англійців і білої гвардії на архангельському напрямку.

З 11 жовтня 1919 р. 23-річний Уборевич командував 14-ю армією Південного фронту під час наступу Добровольчої армії на Москву. З середини жовтня по кінець листопада розгорнувся генеральний бій. Двом арміям червоних (13-а і 14-а) протистояв 1-й армійський корпус білих. У ході 39-денного бою 14-а армія зупинила просування білих на північ і завдала їм серйозної поразки. При цьому червоні активно використовував маневр, у тому числі і кавалерійську дивізію Примакова. Без оперативної паузи 14-а армія почала Харківську наступальну операцію, у ході якої також активно застосовувалися обхвати з флангу і маневр кавалерією. 11 грудня 1919 р. 14-а армія взяла Полтаву, а 12 грудня — Харків. У ході Донбаської операції, що проводилася з 18 грудня, війська 14-ї армії відсікли лівофлангове угруповання Добровольчої армії, ізолювали її від головних сил і нанесли їй поразки. 14-а армія взяла Катеринослав, Маріуполь і Бердянськ, в результаті чого Добровольча армія була розсічена на дві частини, одна з яких відходила до Криму, а інша — на Північний Кавказ. Продовжуючи командувати 14-й армією у складі Південно-Західного фронту, домігся виконання поставлених перед ним в Одеській операції задач незважаючи на деяку кількісну перевагу сил противника, і з 18 січня - 8 лютого 1920 р. армія взяла Кривий Ріг, Херсон, Миколаїв, Одесу.

Члени Реввійськради СРСР. Перший ряд (зліва направо): І. Е. Якір, О. І. Єгоров, С. С. Каменєв, К. Е. Ворошилов, С. М. Будьонний, М. К. Левандівський; другий ряд (стоять): К. А. Авксентьевський, Б. М. Шапошников, І. П. Бєлов, І. П. Уборевич. Грудень 1927

29 лютого 1920 р. призначений командувачем 9-й армією Кавказького фронту (командуючий М. М. Тухачевський) і бере участь у остаточному розгромі Добровольчої армії Денікіна на Кубані. 17 березня 9-а армія штурмом взяла Катеринодар. 24-річний командарм Уборевич нагороджений Почесною революційною зброєю за вміле керівництво військами, особистий героїзм і мужність. 27 березня дивізії 9-ї армії взяли Новоросійськ, зірвавши організовану евакуацію білих сил до Криму.

У польській кампанії 1920 р. Уборевич командує 14-ю армією Південно-Західного фронту, яка, беручи участь в червневому контрнаступі фронту, звільняє від поляків Вінницю, Жмеринку, Могилів-Подільський.

Після поразки 13-й армії Південно-Західного фронту силами Російської армії генерала Врангеля у червні 1920 р., командувачем цією армією призначений Уборевич. У липні армія відбила наступ Дроздовської і Марківської піхотних дивізій на Олександрівськ, у серпні посіла каховський плацдарм в 60 км від Перекопу, який погрожував лівому флангу білої армії. Головком ЗС Республіки С. С. Каменєв називав його в цей час першою скрипкою Південного фронту. За керівництво військами 13-ї армії Уборевич нагороджений 2-м орденом Червоного Прапора.

У листопаді - грудні 1920 р. — командувач 14-й армією Південно-Західного фронту, у січні - квітні 1921 р. — помічник (заступник) командувача Збройними Силами України і Криму Фрунзе Михайла Васильовича. У квітні - травні 1921 р. Уборевич — заступник командувача військами Тамбовського району Тухачевського під час придушення селянського повстання, потім командувач військами Мінської губернії при придушенні селянських виступів у Білорусії.

У серпні 1921 - серпні 1922 рр. — командувач 5-ї Окремої армією і військами Східно-Сибірського військового округу. З 17 серпня 1922 р. — голова Військової Ради і військовий міністр Далекосхідної Республіки і головнокомандуючий Народно-революційної армії і флоту ДВР. Під його командуванням НРА 9 жовтня взяла штурмом Спаський укріплений район і 25 жовтня увійшла до Владивостока. 22 листопада 1922 р. зі скасуванням ДВР НРА була перейменована у 5-у Червонопрапорну армію, а Уборевич призначений її командармом (до червня 1924 р.).

З червня 1924 по січень 1925 рр. — начальник штабу і заступник командувача військами Українського військового округу. З лютого 1925 по листопад 1927 рр. — командувач військами Північно-Кавказького військового округу. З серпня 1926 по червень 1934 рр. — член Реввійськради СРСР.

У 1927 - 1928 рр. 13 місяців перебував у відрядженні у Німеччині, у ході якої пройшов навчання на третьому курсі військової академії, а також брав участь у польових поїздках і маневрах рейхсверу. Вивчаючи у Німеччині основні питання підготовки армії мирного часу, Уборевич прийшов до висновку про необхідність перейти на більш досконалі способи бойової підготовки армії з використанням німецьких технічних досягнень.

З листопада 1928 по листопад 1929 рр. — командувач військами Московського військового округу. З листопада 1929 по червень 1931 рр. — начальник озброєнь РСЧА, з червня 1930 р. одночасно заступник Наркома по військових і морських справ СРСР — заступник Голови РВС СРСР. У цій якості знову виїжджав до Німеччини у 1930 р. для ознайомлення з німецькими військовими заводами.

З червня 1931 п 20 травня 1937 рр. — командувач військами Білоруськогоо військового округу.

З введенням у РККА персональних військових звань 20 листопада 1935 р. Уборевичу було присвоєно звання командарм 1-го рангу.

У липні 1930 р. на XVI з'їзді ВКП (б) Уборевич був обраний кандидатом у члени ЦК ВКП (б), з січня 1932 р. — був членом Бюро ЦК КП (б) Білорусії.

Уборевич належав до групи вищих радянських воєначальників, які негативно оцінювали діяльність Ворошилова на посту наркома оборони. У цю групу входили Тухачевський, Якір та Гамарник. Вони вважали, що в умовах підготовки СРСР до великої війни некомпетентність Ворошилова негативно позначається на процесі технічної та структурної модернізації Червоної армії. Починаючи велику чистку у партії, органах безпеки та армії, Сталін прийняв сторону абсолютно лояльного йому Ворошилова.

У серпні 1936 р. пройшов перший московський процес проти «опозиції», тоді ж пішли арешти комкорів В. М. Примакова і В. К. Путни. Лютнево-березневий пленум ЦК ВКП (б) 1937 р. ідеологічно обгрунтував розгортання репресій у всьому суспільстві, у квітні НКВД отримав на допитах свідчення про змову Тухачевського, Уборевича, Корка, Шапошникова з Ягодою.

20 травня 1937 р. Уборевич призначається командувачем військами Середньоазіатського військового округу, 29 травня його заарештували по дорозі у Москву. Опитуванням членів ЦК ВКП (б) 30 травня — 1 червня 1937 р. Уборевич був виключений зі складу кандидатів у члени ЦК ВКП (б).

5 червня Сталын об'єднав вісьмох воєначальників у одну групову справу. 7 червня Сталін затвердив текст обвинувального висновку по справі про «військово-фашистській змові». 10 червня для розгляду справи було утворено Спеціальне судова присутність Верховного суду СРСР. Його голова Ульріх говорив секретарю суду Заряновуло), що є вказівки Сталіна про застосування до всіх підсуднbх вищої міри покарання — розстрілу. 11 червня справа була розглянута у порядку, встановленому законом від 1 грудня 1934 р., тобто закритому судовому засіданні без присутності захисників і без права оскарження вироку. У протоколі суду не наводяться будь-які факти, що підтверджують пред'явлені звинувачення в шпигунстві, змові і підготовці терористичних актів. Як шкідництво з боку Тухачевського, Уборевича та Якіра розцінювалися їхні виступи за прискорене формування механізованих з'єднань за рахунок кавалерії. Ще до закінчення суду Сталін направив у національні ЦК і обкоми партії телеграму, пропонуючи організувати мітинги з вимогою вищої міри. У той же день у 23.35 до смертної кари було засуджено Маршал Радянського Союзу М. М. Тухачевський, командарми 1-го рангу І. П. Уборевич та І. Е. Якір, командарм 2-го рангу А. І. Корк, КОМКОРИ В. М. Примаков, В. К. Путна, Б. М. Фельдман, Р. П. Ейдеман. У ніч на 12 червня вони були страчені. Тіла були спалені у крематорії Донського монастиря.

Була репресована дружина Ніна Володимирівна (заарештована як ЧСИР, розстріляна у жовтні 1941 р., реабілітована у 1957 р.), дочка Володимира (р. 14 лютого 1924 р.) у 1937 - 1941 рр. виховувалася у дитбудинку, у 1944 р. засуджена на п'ять років таборів, достроково звільнена за амністією 1947 р., реабілітована у 1955 р.)

Нагороди: Три ордена Червоного Прапора (1919, 1920, 1922); Почесне революційне зброя (1920).

Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков: «Це був справжній радянський воєначальник, досконало освоїв оперативно-тактичне мистецтво. Він був у повному розумінні слова військова людина. Зовнішній вигляд, вміння триматися, здатність коротко викладати свої думки, все говорило про те, що І. П. Уборевич неабиякий військовий керівник. У військах він з являвся тоді, коли його найменше чекали. Кожен його приїзд зазвичай починався з підйому частин по бойовій тривозі і завершувався тактичним навчаннями або командирської навчанням».

«Кращим командувачем округом був командарм 1-го рангу І. П. Уборевич. Ніхто з командувачів не дав так багато в оперативно-тактичній підготовці командирам і штабам сполук, як І. П. Уборевич та штаб округу під його керівництвом».

«Після арешту командувачів військами округу І. П. Уборевича та І. П. Бєлова навчальна підготовка вищого командного складу в окрузі різко знизилася».

«Уборевич більше займався питаннями оперативного мистецтва і тактикою. Він був великим знавцем і того й іншого і неперевершеним вихователем військ».

«Уборевич був незрівнянним вихователем, уважно спостерігав за людьми і знав їх, вимогливим, суворим, чудово вміли коло роз'яснити тобі твої помилки. Очевидність їх ставала ясною вже після трьох-чотирьох його фраз. Його строгості боялися, хоча він не був ні різкий, ні грубий. Але він умів так швидко і так точно показати тобі та іншим твої помилки, твою неправоту в тому чи іншому питанні, що це тримало людей в напрузі». Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв: «Найбільшим військовим діячем з числа всіх загиблих І. С. Конєв вважає Уборевича, оцінює його надзвичайно високо. Високо оцінює його досвід у період громадянської війни. Високо оцінює його як командувача округом, як людину, прекрасно знав війська, пильно й уміло займався бойовою підготовкою, який умів дивитися вперед і виховувати кадри. Плюс до всього сказаного, на думку І. С. Конєва, Уборевич був людиною з непересічним військовим даруванням, у його особі наша армія понесла саму важку втрату, бо ця людина могла й успішно командувати фронтом, і взагалі бути на одній з провідних ролей в армії під час війни.

Маршал Радянського Союзу К. А. Мерецков: «Я пропрацював разом з ним близько п'яти років, і роки ці — цілий новий період у моїй службі. Не скажу, що тільки я один знаходився під його впливом. Усе, зроблене Уборевичем: виховані, вирощені і навчені їм командири різних рангів; його методи роботи; все, що він дав нашій армії, — в сукупності не може бути охарактеризоване інакше, як оригінальна червона військова школа, плідна і повчальна. Жоден воєначальник ... не дав мені так багато, як Ієронім Петрович».

«Один з найздібніших організаторів бойової підготовки військ. Протягом багатьох років військово-теоретичні роботи Уборевича були цінними посібниками для командного і начальницького складу всієї Червоної Армії. Його цікава і багата творча спадщина заслуговує найпильнішої уваги». «Уборевич з великою майстерністю проводив командно-штабні ігри, навчання, керував польовими поїздками та іншими заняттями. Він незмінно домагався великий динамічності в ході гри, створював складні та цікаві моменти в обстановці, максимально наближаючи гру до умов воєнного часу. Заняття завжди проходили повчально, з тими неузгодженостями і з тією навантаженням, які характерні для життя, для бойової обстановки. Тому на них незмінно можна було зустріти повчальні приклади». «Уборевич був надзвичайно вимогливий до себе і до підлеглих, в судженнях -принциповий, у роботі — точний. Свої дії і вчинки він розраховував буквально до хвилини. Такий же точності в роботі вимагав і від підлеглих». «Ієронім Петрович був високоосвіченою людиною. Він добре знав художню літературу і мистецтво, відмінно розбирався в загальних технічних питаннях, наполегливо працював над розвитком військової думки. Так, у роки громадянської війни він самостійно познайомився з історією військового мистецтва, тактикою і стратегією, а пізніше глибоко вивчив праці М. І. Драгомирова з підготовки військ у мирний час». Генерал-полковник А. П. Покровський: «Жуков, Конєв, Малиновський, Мерецков, Курасов, Маландін, Захаров. Це була школа Уборевича. Він був дивовижною людиною великих дарувань. Всі ці великі потім люди здавалися тоді такими маленькими поруч з ним. Зараз Жуков і Конєв увійшли в історію, зробили дуже багато, а тоді вони здавалися поруч з цією людиною маленькими. Він навчав їх, вони вчилися у нього. Він був чоловік дуже великого масштабу. Думаю, що у військовому середовищі, так само як і у всякій іншій, не кожне десятиліття народжуються такі великі, талановиті особистості. І те, що така людина перед війною був втрачений для армії, було особливо великою трагедією серед інших трагедій. Це був незрівнянний чоловік. З ним було легко працювати, якщо ти багато працював, якщо ти був в курсі всіх військових новинок, всіх теоретичних новинок, якщо ти все читав, за всім стежив, за всіма військовими журналами, за всіма книгами. І якщо ти з повною віддачею займався дорученою тобі ділянкою роботи. Але якщо ти за чим-небудь не догледів, відстав, полінувався, не прочитав, чи не познайомився, не опинився на рівні військової думки, на рівні її нових кроків, якщо ти не повністю або не так добре, як потрібно, виконав покладену на тебе доручення , — тоді бережись. Тоді з Уборевичем важко працювати. Він був дуже вимогливий і не прощав цього. Словом, це була справжня школа».

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000.