Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Тіто Йосип Броз

ТІТО ЙОСИП БРОЗ (25 травня 1892, — 4 травня 1980 рр.)

Лідер Югославії з кінця Другої світової війни до своєї смерті (1945 - 1980), маршал (1943). Йосип Броз народився 25 травня 1892 р. у селі Кумровець у Хорватії в бідній селянській сім'ї (він був сьомим з п'ятнадцяти дітей). Батько Франц Броз був хорватом, мати словенкою. Батько розорився, і вже 14-ти років хлопчику довелося самому заробляти собі на життя. Був учнем у ресторані, слюсарем, потім — кваліфікованим механіком у Загребі та Любляні; довелося працювати на заводах Чехії («Шкода»), Німеччини та Австрії. Наприкінці 1913 р. молодого Йосипа, котрий вже став соціал-демократом, призвали до австрійської армії (Хорватія тоді була частиною Австро-Угорської імперії), а через півроку розпочалася Перша світова війна.

4 квітня 1915 р. взводний командир Йосип Броз під час відбиття російського прориву на Дністрі біля с. Миткеу (Буковина, нині с. Митків (Заставнівський район)) був важко поранений і потрапив до російського полону. Там, дивом виживши після висипного тифу та запалення легенів, у таборі для військовополонених вступив у контакт із робітниками-більшовиками й став швидко засвоювати їхні ідеї.

Йосип просидів у таборі до 1917 р. Потім — робота (головним чином підпільна) на Путиловському заводі у Петрограді, служба в інтерзагоні Червоної гвардії (Омськ), партизанська боротьба з Колчаком, одруження на 15-річній російській дівчині Пелагеї Білоусовій. На той час став переконаним комуністом. У Югославію Йосип Броз повернувся з дружиною та дитиною наприкінці 1920 р., не заставши живими майже нікого з рідних.

Будинок в якому народився Йосип Броз (пізніше Тіто)

Відсидівши шість років у загребській в'язниці, Броз, як «більшовик-пролетар», входить 1934 р. до складу ЦК КПЮ, потім — до Політбюро.

У 1935 р. для роботи у Комінтерні отримав партійний псевдонім Фрідріх Вальтер. Працював у Парижі, куди прибув у серпні 1937 р. На той час був організаційним секретарем ЦК. Там дізнався про арешт у Москві Горкіча. На кілька його запитів до Комінтерну про долю Горкіча відповіді не отримав. 24 серпня 1938 р. прибув до Москви, де знаходився під постійним наглядом НКВС. Було прийняте рішення заарештувати Тіто. Справа його розглядалася Інтернаціональною контрольною комісією Комінтерну, його звинуватили у «троцькізмі» та у «серйозних політичних помилках» при перекладі сербською мовою «Короткого курсу історії ВКП(б)» Й. Сталіна. У ці ночі у готелі «Люкс», де Тіто очікував на арешт і де у той час арештовували інших працівників Комінтерну, за його свідченням, у нього з'явилася перша сивина. «За те, що мене не заарештували, я повинен бути вдячним Димитрову. Він мені довіряв і вважав, що керівництво партією повинен очолити я», — говорив Тіто слухачам політичної школи Союзу комуністів Югославії 1977 р.

Новим важким моментом вибору для Й. Броза (від 1934 р. він підписувався партійним псевдонімом Тіто) стали жорстокі репресії, яких 1937 р. зазнало керівництво ЦК КП Югославії в Москві: Генсека ЦК М. Горкича і чималу частину ЦК було звинувачено у шпигунстві та розстріляно. Тіто також звинувачували то у шкідництві, то у фракційності. Після хвилі «сталінських чисток», викликаний до Москви Йосип змушений був, щоб врятуватися, дати невтішну характеристику кільком своїм товаришам.

5 січня 1939 р. на засіданні Секретаріату ВККІ Тіто доручили сформувати новий ЦК. У березні 1939 р. Й. Броз Тіто нелегально повернувся до Югославії, що стояла на порозі німецької агресії. В СРСР залишилися його 15-місячний син Жарко та друга дружина, німецька комсомолка Люція Бауер. На нараді тимчасового керівництва КПЮ, за участі Тіто, Джіласа, Карделя, Ранковіча, 15 березня у Бохіні (Словенія), під тиском Комінтерну (фактично — ВКП(б)), було прийняте рішення про виключення із партії заарештованих у Москві комуністів, звинувачених у «троцкізмі».

Маршал Тіто (справа) у травні 1944

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

В історію Другої світової війни Тіто увійшов як командувач югославським партизанським визвольним рухом, провідну роль у якому відігравала його партія. Ось цифри, що свідчать про зростання чисельності сил опору: кінець 1941 р. — 80 тис. осіб, кінець 1942 р. — 150 тис., кінець 1943 р. — 320 тис., кінець 1944 р. — 400 тис. З моменту агресії нацистської Німеччини проти Югославії (квітень 1941 р.) і особливо після нападу на СРСР Й. Тіто та його соратники почали озброєну боротьбу проти загарбників. Крім того доводилося боротися й проти національних збройних формувань, що співпрацювали з німцями: сербських четників Д. Михайловича та хорватських усташів. Війна була запеклою: партизани Йосипа Тіто відбили п'ять генеральних наступів німецьких військ, сам він був 1943 р. тяжко поранений і дивом вцілів.

20 жовтня 1944 р. частини югославських партизан і Радянської Армії увійшли до Белграду, незабаром Югославія була проголошена республікою. На чолі держави став Тіто (шляхом важких переговорів з Рузвельтом, Черчиллем і Сталіномйому вдалося запобігти поверненню до влади короля Павла).

У жовтні 1944 р. через масові напади красноармійців на громадян Югославії, зокрема, зафіксували зґвалтування (121) з убивствами жертви (111), 1204 пограбування із завданням тілесних ушкоджень, між ним та Сталіним «пробігла чорна кішка».

У лютому 1948 р. Сталін і Молотов відіслали у Белград послання, в якому різко критикували Тіто за «свавілля» (договір з Болгарією та введення дивізії в Албанію без згоди СРСР). Тіто відповів ввічливо, але гідно, що ці кроки були необхідні, хай навіть і без узгодження з Москвою. Наступні сталінські послання були схожими на вироки в стилі 1937 р. Тіто зібрав пленум свого ЦК, де заявив: комуніст не має права любити Москву більше, ніж свою країну. У червні 1948 р. Москва заявила, що Югославія перебуває під владою «вбивць і шпигунів» і закликала «чесних комуністів і патріотів» усунути Тіто.

ПРАВЛІННЯ ЮГОСЛАВІЄЮ (1948 - 1980)

Тіто шукав свій, югославський шлях до соціалізму. Бачив його в самоврядуванні, створенні «робочих рад» на підприємствах з гранично широкими правами, різкому ослабленні цензури, «керованому» плюралізмі, «відокремленні партії від влади». В основних рисах ця модель склалася до середини 60-х років і проіснувала до смерті Тіто. У зовнішній політиці Тіто був відомим ідеологом Руху неприєднання, проголосивши рівну віддаленість від США, СРСР. Незалежність країни була для нього дорогою: він пам'ятав про неї і на переговорах з Черчиллем, і коли 1968 р., висловивши протест послу СРСР після введення військ у Чехословаччину, заявив: «Зважте на те, що, якщо ви наважитеся на подібний крок проти Югославії, на вас чекає війна тривалістю у 20 і більше років!».

Створена Тіто модель держави та соціалізму, як і його незвичайна доля, досі викликають суперечки. Тіто — людина, винна в жорстоких репресіях проти свого народу. З іншого боку — творець найліберальнішої з усіх моделей соціалізму 60 - 70-их рр., лідер, що зберігав єдність Югославії та її незалежність.

Після виявленого лікарями закупорення вен лівої ноги з небезпекою переходу в гангрену був госпіталізований. Пережив ампутацію обидвох ніг по черзі. Тіто помер 4 травня 1980 р. у віці 88 років на руках четвертої дружини Йованки Броз (Будиславлєвіч, під час ІІ-ї світової — майор НВАЮ) у Люблянській клініці. Перед цим він понад 100 днів перебував у стані коми.

З Тіто прийшли прощатися 700 тисяч людей, 209 державних делегацій з 123 країн, його похорон — наймасштабніша церемонія ХХ ст. Під час відвідин різних країн світу змушував обслугу записувати рецепти вподобаних страв, які відтворювали кухарі його резиденції на острові Бріоні. Свіже м'ясо північного оленя доставляли з Канади, живих диких качок — з Камбоджі. На Бріоні приймав лідерів іноземних держав, артистів Річарда Бартона, Елізабет Тейлор, Джину Лолобріджиду, Софі Лорен.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000.