Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Тимократія

ТИМОКРАТІЯ — особлива форма олігархії у Стародавній Греції, правління, за яким державна влада належала привілейованій більшості з високим майновим цензом. Тимократія означала практику поділу громадян відповідно до майнового цензу, коли визначалися розміри грошових платежів, військова повинність, а також змога утримувати для цього необхідну кількість коней, що суттєво впливало на відповідні політичні права. Приклад тимократії — державний устрій в Афінах, що склався внаслідок реформ Солона (6 ст. до н. е.), згідно з якими громадяни Афін були поділені на розряди відповідно до доходів від землі. З початком Пелопонеської війни (кінець V ст. до н. е.) практика тимократії поступово втрачає своє значення. У кінці ІV ст. до н. е. тимократичні закони на деякий час знову починають діяти в Афінах. Термін «тимократія» зустрічається у Платона («Держава», VIII, 545) і Арістотеля («Етика», 8 - 12), у наш час — у К. Поппера.

Тимократія, за Арістотелем, це — державний устрій, який надає громадянам політичні права залежно від розмірів їхнього майна. Платон згадує тимократію у своїй схемі періодів «в історії політичного виродження», які одночасно є «важливими різновидами існуючих держав: тимократія — олігархія — демократія — тиранія». Згадана схема приводить нас до закону, згідно з яким схильність явищ і речей до розкладу в цьому світі безперервно зростає (закон ентропії). К. Поппер зазначає, що ця схема збігається з песимістичним законом розвитку Гесіода — законом історичного розкладу. Платон намагався виділити еволюційну послідовність змін історичних віх, тобто створити історичну теорію суспільства (ця спроба знайшла певний відгук у теоріях Ж.-Ж. Руссо, О. Конта, Г. Гегеля і К. Маркса).

Тимократія, або тимархія, за Платоном, — це панування благородних і честолюбних воїнів, що береться за честь і основу. Як перша форма народження досконалої держави — царства наймудріших і богоподібних людей, — тимократія з усіх аспектів вважається близькою до «найкращої держави». Платон ототожнював тимократію з дорійським державним устроєм Спарти і Криту. Він вважав, що обидві ці аристократичні держави справді були найбільш ранніми формами політичного життя у Греції. На думку К. Поппера, цим Платон сприяв поширенню міфу про переваги спартанського державного устрою та способу життя.

Наведена схема Платона щодо послідовності виродження держав — це не тільки історія. Вона дає змогу зрозуміти можливі напрями деградації держави і запобігання їм. Так, Платон підкреслює, що основна різниця між найкращою, або ідеальною, державою і тимократією полягає у тому, що остання має у собі певний елемент нестабільності, внаслідок чого вона перероджується в олігархію або плутократію, а далі — через демократію — у тиранію, деспотизм. Вирішальним чинником такої послідовності у розвитку держави Платон вважав власницькі інтереси (накопичення золота, іншого багатства), роз'єднаність правлячого класу. При цьому він звертає увагу на такий парадоксальний факт: кожна форма держави відповідає характеру її громадян.

Думка Платона зрозуміла: характер влади врешті-решт визначається ментальністю людей даної держави. Аналіз системи влади перехідних суспільств може підтвердити цей висновок, який слід враховувати у творенні державності на цивілізаційних переломах. У зв'язку з цим погляди Платона на тимократію є досить актуальними і повчальними у нинішній час.

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015.; Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998; Бенетон Ф. Введение в политическую науку. — М.: Весь мир, 2002. — 368 с.; Гаджиев К. С. Политическая Наука. Ч. 1. — М.: Межд. Отн., 1994.; Глущенко В. В. Политология: системно-управленческий подход. — М.: ИП Глущенко В. В., 2008.