Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005
Закрите суспільство
Закрите суспільство — поняття, що використовується для визначення типу суспільства, яке характеризується тенденціями до впровадження контролю в усіх галузях життя і обмеження усіх форм внутрішньої автономії. Оскільки цей контроль здійснюється з одного центру, то суспільство перетворюється на завершену одиницю, що тяжіє до автономного існування в усіх сферах — економічній, політичній, культурній. Це призводить до обмеження будь-яких контактів із зовнішнім світом, для якого таке суспільство виявляється «непрозорим». Суспільство такого типу уникає будь-яких спільних дій з іншими, намагається бути осторонь глобальних процесів і відтак є «закритим». Проте оскільки сучасний світ є цілісним, характеризується глобальними процесами і будь-які його частини виявляються включеними до цього цілого (скажімо, біржова криза у Південно-Східній Азії може позначатися на економіках Західної Європи), а природа З. с. зумовлена тяжінням до тотального контролю, в тому числі над ресурсами, то воно може виявляти себе у зовнішній агресії як спробі досягти цього контролю. Поняття з'явилося у новітню епоху для опису суспільств, які намагалися уникнути глобальних процесів сучасного світу. Одним з класичних прикладів З. с. вважається СРСР. Термін набув поширення після появи праці англійського вченого К. Поппера «Відкрите суспільство та його вороги» («Open society and its enemies», 1943), на якій, у свою чергу, позначився вплив трактату французького філософа А. Бергсона «Два джерела моралі і релігії» («Les deux sources de la morale et de la religion», 1932).
Поппер K. P. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994.
Е. Щербенко
Перша публікація: 01/01/2005
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.