Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Багряний Іван Павлович

Багряний Іван Павлович (псевдонім Івана Лозов'ягіна) (1907 — 1963) — один з яскравих письменників, громадських діячів першої половини і середини XX ст. Народився на Охтирщині. Вчився у київському художньому інституті. Входив до літературного об'єднання MPC (Майстерня революційного слова), в діяльності якого намагався протистояти вульгарній політизації літератури і художньої творчості. Вперше був заарештований у 25 років (1932), але втік з табору і знову був засуджений. Напередодні війни вступає до ОУН, затим емігрує (переважно живе в Мюнхені), де разом з Г. Костюком, І. Майстренком, С. Підгайним створює Українську революційно-демократичну партію (УРДП). Б. поєднував ідею національного визволення України з ідеями соціальної демократії і соціальної справедливості, вважаючи основною рушійною силою такої боротьби робітників, селян, трудову інтелігенцію. Одним з важливих завдань вважав об'єднання «усієї різномовної і різнорідної маси населення України у єдину українську цілісність». Найвідоміші твори: романи «Сад Гетсиманський», «Тигролови», памфлет «Чому я не хочу повертатися в СРСР?» та ін. Посмертно (1992 р.) Б. присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка.

Мала енциклопедія етнодержавознавства / HAH України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького; Редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред) та ін. — К., 1996.

М. Головатий