Політологія у запитаннях і відповідях - С. С. Бульбенюк 2010
Тема 14. Політична культура
Ключові слова і поняття: політична культура, прикмети політичної культури, структура політичної культури, функції політичної культури, політичні цінності, політичні субкультури, ти- пологізація політичної культури, політична соціалізація, моделі політичної соціалізації.
Резюме: розкрити зміст політичної культури як складного, багатогранного явища. Проаналізувати сутність, панівні цінності, раціональні відмінності, механізми і засоби формування сучасної моделі політичної культури.
Знання та вміння: надати студентам знання про базове поняття «політичної культури», про її атрибутивні характеристики; навчити визначати роль політичної культури в сучасному суспільстві; уміти розкривати сутність основних типів політичної культури, визначити основні чинники процесу формування політичної культури особистості, розуміти роль політичного виховання в цьому процесі.
Рекомендована література:
Основна:
1. Політологія: підручник / М. М. Вегеш, Ю. О. Останець; за ред. М. М. Вегеша. — К.: Знання, 2008.
2. Політологія: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / За ред. А. Колодій, Л. Климанської, Я. Космічної, В. Харченко. — К., 2003.
3. Остапенко М. А. Політична культура суспільства: навч. посіб. / М. А. Остапенко. — К.: МАУП, 2008 — 96 с.
Додаткова:
1. Безклетний С. Політична культура як ціннісна система / С. Безклетний. — Трибуна. — 2008. — № І-2. — С. 38—39.
2. Нагорний В. І. Політологічна культура громадян України: Вектори змін // Гуманітарна політика Української держави в новітній період: монографія / В. І. Нагорний. — К.: НІСД, 2006. — С. 38—122.
3. Политические системы и политические культуры: сборник учебных материалов. — М.: МГИМО, 2009. — 424 с.
4. М. Хилько. Політична культура населення України: аналіз розвитку громадянських якостей / М. Хилько // Політичний менеджмент. — 2007. —№ 1. —С. 115—126.
Що таке політична культура?
Політичну культуру можна визначити як систему історично зумовлених, відносно сталих і репрезентованих («зразкових») орієнтацій (уявлень, переконань, установок, почуттів, оцінок) і моделей поведінки індивідів і груп, а також стилю діяльності суб’єктів політичного процесу, моделей функціонування політичних інститутів і систем, яку вони утворюють. За визначенням Р. Такера, культура — це звичайний спосіб життя суспільства, що охоплює як узвичаєні способи мислення та переконання, так і узвичаєні зразки поведінки; політична ж культура містить у собі елементи культури, пов’язані з правлінням і політикою.
Які сучасні концепції політичної культури визначають у політології?
Сучасні концепції політичної культури:
• Психологічний підхід (школа Г. Алмонда): політичну культуру розглядають як набір психологічних орієнтацій на соціально-психологічні об’єкти і процеси.
• Комплексний узагальнений підхід (Д. Мервік, Р. Такер, Л. Діпмер): політичній культурі приписують все, що відбувається в політиці. Її або індитифікують з політичною системою, або зводять до політичних відносин.
• Об’єктивістське (нормативне) трактування (Л. Пай, Д. Пол): політичну культуру визначають як сукупність схвалених політичною системою норм і взірців політичної поведінки.
• Евристична концепція (С. Хантінгтон): політична культура тлумачать як гіпотетичну нормативну модель бажаної поведінки.
• Соціопсихологічний підхід (Р. Кар, Д. Гарднер, Ю. Тихомиров): політичну культуру визначають як настановчу поведінкову матрицю, у межах якої функціонує політична система.
Підсумовуючи аналіз різних трактувань політичної культури, можна їх звести до трьох основних груп:
• Політична культура — об’єктивна сфера, що лежить в основі політичної діяльності, це орієнтації, система цінностей, символів, вірування і настанови індивідів на політичні дії.
• Політична культура — це спосіб духовно-практичної діяльності, зокрема реалізація політичних знань, ціннісних орієнтацій і моделі поведінки. Політичну культуру тлумачать як політичну
свідомість і політичну поведінку, відповідно в структурі політичної культури виділяють компоненти пізнавального, емоційного, оцінювального і поведінкового характеру.
• Політична культура — це політична свідомість, політична поведінка та діяльність політичних інститутів. Вважають, якщо на індивідуальному і груповому рівнях політична культура виявляється як єдність політичної свідомості і поведінки, а на соціальному рівні вона доповнюється культурою функціонування політичних інститутів, що становлять політичну систему суспільства.
Які ознаки має політична культура?
• Фіксує стійкі зв’язки, відносини між сторонами політичного процесу, закріплює стабільні елементи політичного досвіду.
• Продукт природно-історичного розвитку суспільства, результат колективної політичної творчості.
• Має тотальний характер, політичні відносини «прийняті, насичені, простягнуті» політичною культурою.
• Характеризує політичну свідомість та політичну поведінку переважної більшості населення і не зводиться до суми політичних субкультур.
• Слугує способом реалізації інтересів людей, що визначає мету, засоби, дає результати.
• Динамічне явище, що змінюється з розвитком суспільства.
• Інтегральна характеристика способу життя країни, нації, соціальної групи, індивідів, яка фіксує і закріплює історичний досвід, історичну пам’ять соціальних спільнот і окремих людей у сфері політики, їхні орієнтації і навички, що впливають на політичну поведінку.
У яких діяльнісних формах реалізується політична культура?
Політична культура має три основні діяльнісні форми: духовну, яка охоплює політичний досвід, традиції, ролі, цінності, орієнтації й установки, політичні почуття та емоції, тип політичного мислення; предметну, яка охоплює певні способи і зразки організації політичних інститутів, засобів політичної діяльності, за допомогою яких матеріалізуються досягнення наукової думки; функціональну, яка визначає стиль, безпосередні дії, механізми політичної діяльності, характер політичного процесу.
На думку польського соціолога А. Боднара, до політичної культури слід віднести:
• знання політики, фактів, зацікавленість ними;
• оцінку політичних явищ, оцінні судження про те, як треба здійснювати владу;
• емоційний бік політичних позицій, наприклад любов до Батьківщини, ненависть до ворогів;
• визнання в певному суспільстві зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і слід чинити в тих чи тих ситуаціях.
На думку багатьох науковців, до структури політичної культури входять:
• політичний досвід, традиції;
• політичні стереотипи;
• політичні міфи;
• моделі політичної поведінки особистості і груп;
• моделі функціонування політичних інститутів;
• політична ідеологія;
• політичні символи;
• політична соціалізація.
Які показники характеризують політичну культуру у сфері свідомості?
У сфері свідомості політичну культуру характеризують такі показники:
• ступінь зацікавленості суб’єкта політикою (великий, середній, малий, цілковита байдужість);
• ступінь розвитку політичної свідомості суб’єкта;
• ставлення до сучасної політичної системи загалом, її окремих інститутів, символів та певних осіб;
• ставлення до інших учасників політичного процесу;
• готовність брати особисту участь у політичних акціях і пов’язані з цим очікування;
• уявлення про «правила політичної гри» (межі можливого і неможливого);
• ставлення до закону і норм;
• характер політичної і політико-ідеологічної само ідентифікації («я — лівий», «я — центрист», «я — ліберал»);
• політична мова.
Що характеризує політичну культуру у сфері поведінки?
У сфері поведінки для політичної культури характерні такі показники:
• форми і ступінь участі у політичному житті суспільства (мітингах, демонстраціях, політичних страйках, пікетах, партійній діяльності);
• форми і рівень взаємодії з державними інститутами (конфронтація, співпраця, неспівпраця);
• форми і рівень взаємодії з інститутами громадянського суспільства;
• форми і рівень взаємодії з іншими суб’єктами політичного процесу;
• тип електоральної поведінки.
Які характеристики має інституційний рівень політичної культури?
Інституційний рівень політичної культури передбачає виявлення:
• методів керування системою ( демократичні, авторитарні, тоталітарні);
• методів ухвалення і виконання політичних рішень;
• методів взаємодії з іншими політичними системами та інститутами;
• методів регулювання соціально-політичних конфліктів;
• типу електорального процесу (форм і методів організації виборів);
• засобів захисту корпоративних (національних) інтересів.
Визначте показники політичної культури особистості
Показники політичної культури особистості, на думку російського науковця А. Дженусова, такі:
• рівень загальної освіти, що формує рівень політичної компетентності, оскільки остання є також специфічним виявом загальної культури в політичній сфері;
• рівень знань про політику, потреба в отриманні нової інформації;
• участь у суспільно-політичній діяльності (пасивна / активна);
• досвід і вміння суб’єкта політики прогнозувати політичні події, керувати соціально-політичними процесами, впливати на діяльність державних органів тощо;
• цінності та цілі політичної діяльності (абстрактні — конкретні, відкриті — закриті, стабільність — дестабілізація суспільства тощо);
• засоби, що застосовують для досягнення мети (законні — незаконні, мирні — насильницькі);
• дотримання моралі, закону, етичних норм.
Які основні типи особистості розрізняють залежно від рівня розвитку політичної культури?
Тип особистості |
Рівень розвитку політичної культури |
1. «Індиферентний» |
Особистість, яка не має жодного стосунку до політики: ні емоційного, ні інтелектуального; уникає залучення до політики (Д. Рісман) |
2. «Мораліст» |
Особистість, реакція якої на політичну ситуацію вирізняється великою моральністю і поганим знанням прав (Д. Рісман) |
3. «Автомат» |
Особистість, яка уникає свободи, сприймаючи для себе загальновизнані форми індивідуальної особливої політичної орієнтації (Є. Фромм) |
4. «Політичний агітатор» |
Політичний лідер, що вміє пробуджувати в інших емоції (Г. Лассуелл) |
5. «Політичний теоретик» |
Особистість, що вміє маніпулювати ідеями (Г. Г. Лассуелл) |
6. «Бюрократична особа» |
Особистість, інтерперсональні стосунки якої зазвичай паралізовані умовами її життя (Р. Мертон) |
7. «Авторитарна особистість» |
Особа, що сповідує офіційну доктрину, агресивна до інакодумців |
8. «Демократична особистість» |
Особа, що характеризується такими якостями, як політична активність і раціональність, компетентність, залученість до політичного життя тощо (Г. Алмонд, С. Верба) |
Охарактеризуйте особливості політичної культури суспільства
Показниками політичної культури на рівні суспільства науковці вважають:
• рівень освіти населення і можливості її здобуття, гуманістичну спрямованість політичної соціалізації;
• рівень свободи в отриманні і поширенні політичної інформації;
• ефективність рішень політичних інститутів, влади щодо задоволення потреб суспільства;
• ідеали та цілі суспільства, різних суспільних груп, влади та її узгодження;
• наявність реальної можливості для всіх громадян брати участь у політичному житті, наявність впливових конкурентних політичних партій;
• ступінь захищеності населення від свавілля влади, злочинності;
• наявність легальних можливостей населення регулярно контролювати і змінювати владу в результаті виборів;
• дотримання етики, моралі суб’єктами політики.
Яку загальну характеристику параметрів оцінки і типів політичної культури виділяють політологи?
Типи політичної культури
Параметр оцінки |
Тип |
Геополітичний |
Західний, східний, маргінальний |
Рівень відкритості (закритості) |
Інтровертивний, екстравертивний |
Ідеологічний |
Капіталістичний, етнічний, конфесійний, мішаний |
Ступінь інтегрованості індивіда |
Індивідуалістичний, колективістський |
Характер політичної соціалізації |
Провінційний, діяльнісний, маргінальний |
Ступінь демократизму |
Тоталітарний, авторитарний, демократичний |
Форма суспільного керування |
Президентський, парламентський, монархічний, диктаторський |
Розвиненість політичних структур |
Двопартійний, монопартійний, багатопартійний, перехідний |
Тип поведінки у конфліктних ситуаціях |
Конфронтаційний, консенсуальний, компромісний |
За рівнем спільності |
Загальний рівень субкультур |
Відносно до влади |
Панівний рівень контркультури |
Які функції виконує політична культура в сучасному суспільстві?_________________________________________
Політична культура виконує в суспільстві певні функції:
1) нормативно-ціннісну, яка полягає в тому, що політична культура визначає індивідам, групам, суспільству загалом певні норми, стандарти політичного мислення і поведінки, реакції на навколишнє середовище; межі, які не можна порушувати політичному суб’єктові; фіксує ієрархію політичних цінностей, визначає пріоритети, наприклад орієнтація або на державу, або на громаду, або на самого себе, формує розуміння власних можливостей реалізації прав і свобод у певній політичній системі;
2) ідентифікації — реалізується потреба людину належності до певної групи (у відповідності і формуванні певних для себе форм участі в політичному житті за збереження і відстоювання інтересів спільноти, до якої належить людина); без сформованої ідентичності — соціальної, національної, особистісної — людина нібито «випадає» із системи соціальних координат, починається хаотичний пошук захисту, який часто переходить в агресію, правопорушення, прагнення «сильної руки» або ностальгію за минулим;
3) пізнавальну — політична культура сприяє засвоєнню знань, потрібних для діяльності у сфері політики, формуванню раціонально-критичного мислення і висловленню власної думки з проблем політичного життя суспільства;
4) адаптації, що виражає потребу людини, спільноти в пристосуванні до мінливого політичного середовища, умов реалізації своїх прав та обсягу повноважень владних структур;
5) соціалізації, що розкриває процес набуття людиною певних навичок та вмінь, які дають їй змогу реалізувати громадянські права, політичні функції та захищати власні інтереси, відбувається «включення» людини до політичного середовища;
6) виховну — розкриває здатність політичної культури формувати певний тип «людини політичної», адекватний для певної політичної системи;
7) мобілізаційну — політична культура спрямовує та організовує громадян на вирішення певних політичних і соціальних завдань;
8) інтеграції (дезінтеграції), коли політична культура забезпечує засвоєння громадянами політичних норм і цінностей, притаманних певній спільноті, тим самим згуртовуючи, об’єднуючи їх, або навпаки, не забезпечує засвоєння норм і цінностей, останні «розмиваються», що спричиняє розкол суспільства;
9) відтворювальну — сприяє збереженню і відтворенню певної системи суспільно-політичних відносин з усіма притаманними їй суперечностями й особливостями, тим самим пов’язуючи одне з одним покоління і забезпечуючи історичну неперервність і поступовість політичного процесу;
10) комунікації— суб’єкти взаємодіють з інститутами.
На чому базується цивілізаційний підхід до виокремлення типів політичної культури?
На основі цивілізаційного устрою особливих півсвітів виокремлюють такі типи політичної культури, які — Заходу і Сходу, цінності і традиції яких слугують фундаментом практично всіх світових політичних культур.
Цінності та орієнтації політичної культури |
||
Заходу |
Сходу |
|
Орієнтація в політиці на раціональні цілі, інтереси |
Орієнтація в політиці на етнічні цінності, традиції |
|
Верховенство прав і свобод особистості. Автономність індивіда |
Верховенство суспільних, групових інтересів над особистісними |
|
Орієнтація на конфлікт і узгодження різних інтересів. Визнання прав опозиції. Толерантність |
Орієнтація на безконфліктність суспільства. Негативне ставлення до опозиції та інакодумства |
|
Орієнтація на горизонтальні зв’язки. Цінність громадянського суспільства |
Орієнтація на патронажно-клієнтальні зв’язки. Цінність родини, роду, общини, корпорації |
|
Орієнтація на домінування інновацій |
Орієнтація на домінування традицій |
|
Орієнтація на забезпечення правопорядку з боку держави, гарантії прав і свобод людини |
Орієнтація на патронаж з боку держави |
|
Лідер — найкращий з рівних |
Лідер — батько нації, тяжіння до авторитарного типу правління |
|
Перевага множинності форм політичного життя, змагальний тип участі у владі, перевага ускладненого типу організації влади |
Домінування виконавчих «ролей» громадян у політичному житті, перевага колективних форм політичної участі, позбавлених індивідуальної відповідальності |
|
Раціональне ставлення до виконання правлячими елітами та політичними лідерами своїх функцій; усвідомлення обов’язковості контролю за їхньою діяльністю з боку громадян |
Сакралізація правителів та їхньої діяльності, переконання в непотрібності контролю за їхньою діяльністю; домінування місцевих прав і звичаїв |
Що таке політична субкультура? Які є типи субкультур?
Субкультура — це сукупність політичних настанов і моделей політичної поведінки, характерних для певних груп та регіонів, які відрізняються від панівних у суспільстві.
Які домінанти є в політичній культурі сучасної України?
Основні домінанти політичної культури України:
1. Політичну культуру сучасного українського суспільства можна визначити як піддансько-активістську, основними рисами якої є плюралістичність, полісуб’єктивність, суперечливість, рухливість, змінність.
2. Політична культура в сучасній Україні часто набуває демагогічного забарвлення, рис політичного критиканства та популізму.
3. Політичну культуру в сучасній Україні можна визначити певним чином як маргінальну (складається з субкультур різних соціальних груп, не інтегрованях у єдину соціальну спільноту) і провінційну (зорієнтовану на місцеві, регіональні інтереси).
4. Політична культура України фрагментарна, бо різна на сході і заході, охоплює різні релігійні віросповідання (католицизм і православ’я) та велику кількість політичних партій.
Окрім того, політичній культурі України притаманні:
політичний конформізм;
персоналізоване сприйняття влади;
нерозвиненість громадянських позицій;
недостатньо розвинена індивідуальність;
некритичне запозичення зарубіжного досвіду;
У переважають підданські відносини до будь-якого центру влади.
Які ознаки мають стати базовими характеристиками політичної культури молоді?
1. Почуття власної гідності, шанобливе ставлення до прав людини і вміння їх захищати. Про права людини не досить лише знати, слід навчитися сприймати їх як беззаперечну цінність — власну та загальну. Важливо вірити в те, що люди справді мають права, можуть їх захищати, що є реальні механізми їх використання і захисту.
2. Кожна молода людина повинна вміти міркувати, аналізувати, порушувати питання, шукати відповіді на них, робити власні висновки, адекватно орієнтуватися в політичній ситуації, адаптуватися до суспільних стосунків, що мають тенденцію до демографічного розвитку, захищати свої інтереси. Головне тут полягає в тому, щоб навчатися сприймати державу не як джерело
благодаті чи, навпаки, загрозу автономії особистості, а як інституцію, спрямовану систематично й кваліфіковано керувати соціальними справами. Критично вимогливе ставлення молоді до влади — неодмінна передумова демократичної держави.
3. Відданість демократичним цінностям, віра в їх реальність та можливість реалізації, сповідування таких цінностей суспільного життя, як права людини, верховенство права, справедливість, готовність особистості діяти відповідно до вимог законності і справедливості, моральних норм.
4. Політична освіченість, компетентність. Ця риса політичної субкультури молоді визначається ступенем опанування людиною базових знань про статус особистості, права людини, про суспільство, у якому вона живе, його історію, культуру, традиції і звичаї, про відповідальність особи за природу і устрій держави, порядок і процедури її функціонування, можливості громадян впливати на рішення і дії влади, брати участь у діяльності громадських організацій, політичних партій. Політична освіченість також передбачає, що людина знає основні поняття, терміни суспільствознавства, розпізнає їх смисл у різних контекстах, уміє пояснювати суспільні процеси, тобто розкривати причини їх виникнення та наслідки розвитку.
5. Ознакою демократизму громадськості, громадянською чеснотою слугують знання і дотримання законів, здатність особи з повагою ставитися до норм і правил, узвичаєних у суспільстві, виконувати обов’язки, покладені на неї громадою. Дотичний до цього показник лояльності громадськості — це визнання чинних законів, повноважень влади, згода перебувати в наявному «правому полі», розуміння демократії як певних правил, їх дотримання.
6. Толерантність і готовність до компромісу, до розв’язання конфліктів завдяки певним учинкам. Ця риса демократичної політичної культури передбачає усвідомлення особистістю множинності й різноманітності світу, повагу до інтересів і прав інших, готовність до взаємовигідного розв’язання конфліктів.
Молодь має усвідомити, що стабільність вільного й законодавчо врегульованого суспільства, ефективне розв’язання проблем життя громади потребують їх безпосередньої й зацікавленої участі, постійного пошуку свого місця в цих процесах, уміння робити виважений вибір, знання правил і процедур ухвалення рішень та їх реалізації. Починати треба з найменшого, тренуватися, беручи участь у житті колективу, що має стати першим кроком для формування в особи вище зазначених якостей, які знадобляться
їй у подальшій участі в розв’язанні важливих перспективних завдань держави.
7. Молодь схвально сприймає плюралізм, багатоманітність підходів до розв’язання різноманітних політичних завдань.
8. Критичне ставлення до політиків, їхніх дій, програм, чисел.
9. Політична культура молоді має бути зорієнтована на виховання в собі такої якості, як відповідальність.
Які параметри характеризують демократичну політичну культуру?
Ознаки демократичної політичної культури:
• толерантність громадян і держави до опозиційних сил і опонентів; опозицію визнають як легітимну політична силу, невід’ємний елемент політичної системи;
• орієнтація на плюралізм думок і позицій, визнання багато- партійної системи і різноманітних ідеологій — за винятком тих, що суперечать принципам гуманізму і законам;
• відносно слабка диференційованість класової свідомості і масове тяжіння громадян до політичного та ідеологічного центру; за таких умов виявляється прагнення вирішувати конфліктні ситуації цивілізовано, не вдаючись до насильницьких методів;
• усвідомлення громадянами принципу «держава для громадянина»;
• дотримання закону усіма громадянами, незалежно від посади, статусу тощо.
Як бачимо, зазначені ознаки більшою чи меншою мірою характерні для політичної культури українського соціуму. Проте перспективи її розвитку і подальшого формування пов’язані зі становленням громадянського суспільства з демократичними формами правління, пріоритетом громадянських прав і свобод, пануванням закону для всіх громадян і офіційних діячів.
Охарактеризуйте зовнішні і внутрішні чинники, які впливають на формування політичної культури
До зовнішніх чинників належать такі:
• зовнішньополітичний вектор розвитку певної країни;
• характер відносин з країнами-партнерами;
• процеси глобалізації економіки, торгівлі, інформаційного простору, освіти, культури тощо;
• духовне і національне відродження народів і народностей світу, які донедавна зазнавали (чи ще зазнають) колоніальних (тоталітарних) утисків за умов глобальних змін.
До внутрішніх чинників формування політичної культури належать:
• історичні традиції, національний характер, менталітет народу;
• система духовних цінностей і суспільна мораль;
• особливості соціальної структури суспільства, рівень його соціальної самоорганізації (розвиток громадянського суспільства);
• тип партійної системи, стан і роль опозиції;
• вплив національної еліти — інтелектуальної, політичної, управлінської, господарської, яка здатна ефективно контролювати, нарощувати та залучати національні ресурси у світові процеси;
• стан правової освіти і правової культури населення;
• стан політичної освіти та її практична спрямованість.
Що таке політична соціалізація?
Політична соціалізація — це процес, за допомогою якого людина залучається до певних політичних цінностей, включає їх у свій внутрішній світ, формує свою політичну свідомість, культуру, об’єктивно й суб’єктивно готується до політичної діяльності. Коротко кажучи, під політичною соціалізацією слід розуміти процес уходження людини в політику.
Головне завдання політичної соціалізації — сформувати самостійного та відповідального суб’єкта політики. Політична соціалізація покликана допомогти людині усвідомити:
• політичний лад;
• своє місце і роль у суспільстві;
• права й обов’язки,
• а також навчити орієнтуватися в складному соціально- політичному становищі, робити усвідомлений вибір;
• репрезентувати і захищати свої інтереси та права інших людей.
Політична соціалізація спрямована на формування у громадян поваги до демократії і тих державних та суспільних інститутів, які її забезпечують.
Перехід від тоталітарної політичної системи до демократичної правової держави зумовив фундаментальні зміни в політичній соціалізації населення, спрямовані на формування таких рис:
• політична толерантність;
• готовність до компромісу;
• прагнення до консенсусу;
• уміння цивілізовано виражати та захищати свої інтереси;
• запобігання політичним конфліктам, уміння цивілізовано розв’язувати їх.
Які Існують концепції політичної соціалізації?
Основні концепції
Умовна назва концепції |
Зміст, представники |
Елітаристська |
Громадянин повинен довірити політичній еліті керування суспільством. Еліта має довести свою компетентність у керуванні (Д. Белл, У. Мур) |
Концепція інтересу |
Громадянське суспільство — це угруповання індивідів, інтересам яких протистоїть держава; треба охороняти індивіда від влади держави та її інститутів |
Концепція рольового тренінгу |
Сприйняття політичного процесу як гри, у якій учасники додержуються певних правил, завдяки яким добре засвоюють свою роль у тренуванні (С. Верба, С. Ліпсет, С. Хантінгтон) |
Концепція підкорення |
Вимога перейти від рівності можливостей до рівності результатів як основа підкорення людини чинним нормам і правилам (І. Репс) |
Концепція політичної підтримки |
Добровільне прийняття людьми цілей політичної системи, реальність вимог громадян до влади, їхня лояльність (Д. Істон, Д. Деніс, Ф. Грінстайн) |
Які етапи проходить політична соціалізація?
Політична соціалізація проходить кілька етапів.
1 етап — політизації — у дітей під впливом оцінок батьків, їхнього ставлення і реакцій формуються уявлення про світ політики.
2 етап — персоналізації — відбувається персоніфікація сприйняття влади, зразками влади стають, наприклад, постаті президента, прем’єр-міністра тощо.
3 етап — ідеалізації — найважливішим політичним суб’єктам приписують певні якості, і на цій підставі утворюється емоційне ставлення до політичної системи.
4 етап — інституціоналізації — відбувається перехід від персоніфікованого сприйняття політики до абстрактнішого, закладаються уявлення про інститути влади.
Сформовані в дитячі та юнацькі роки політичні уявлення найдавніші. Соціалізація, що відбувається в подальшому житті людини, не справляє серйозного впливу на трансформацію уже закладених базових цінностей. Процес радикальної зміни цінностей, сформованої політичної культури — ресоціалізація — досить болісний і може супроводжуватися внутрішньо-особистіс- ними конфліктами.
Визначте основні стадії політичної соціалізації
Науковці також виділяють чотири стадії політичної соціалізації:
1) рання (від народження до вступу до школи);
2) навчання (з часу вступу до школи і до закінчення очних форм навчання загального і професійного профілю);
3) соціальна зрілість;
4) завершення життєвого циклу (завершення постійної трудової діяльності в межах офіційної організації).
Які суб'єкти беруть участь і взаємодіють між собою в процесі соціалізації?
У процесі соціалізації беруть участь і взаємодіють між собою кілька суб’єктів:
• соціалізант — той, на кого спрямовано процес соціалізації;
• інститути соціалізації — тобто такі, що беруть участь у процесі соціалізації (навчальні заклади, партії, громадські організації, засоби масової інформації тощо);
• агенти соціалізації (соціалізатори) — безпосередні «провідники» соціалізаційного впливу (викладачі, активісти, громадські діячі, журналісти тощо).
Що таке типи (моделі) політичної соціалізації?
Які важливі функції виконує політична соціалізація?
• Визначає політичні цілі і цінності, яких прагне індивід і може реалізувати завдяки політичній діяльності;
• формує уявлення про прийнятні способи політичної поведінки, про адекватність тих чи тих дій у певній ситуації;
• визначає ставлення індивіда до оточення і до політичної системи;
• формує певне ставлення до політичної символіки;
• формує здібності до пізнання навколишнього середовища;
• формує переконання як основу політичного життя.
Поміркуйте!
1. Яке з наведених нижче визначень політичної культури здається вам найбільш змістовним і коректним у науковому сенсі:
а) «політична культура — це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників певної політичної системи. Це суб’єктивна сфера, що утворює основу політичних дій і надає їм змісту»;
б) «політична культура суспільства складається із системи емпіричних переконань, експериментальних символів і цінностей, які визначають ситуацію, у якій відбувають політичні дії. Вона формує суб’єктивну орієнтацію на політику» (С. Верба);
в) «політична культура — це ті елементи культури, які мають відношення до правління і політики» (Р. Такер).
2. Американський політолог Р. Такер наводить такий приклад: в країні X більшість громадян переконані, що чиновники, які беруть хабарі, поводяться ганебно. Але, незважаючи на думку більшості, чиновники продовжують свою справу. Що характеризує політичну культуру цієї країни?
а) переконання громадян;
б) поведінка чиновників;
в) і те, й те;
г) ні те, ні те;
д) інші варіанти відповіді.
3. Оберіть з наведених нижче характеристик ту, яка відповідає активістській політичній культурі:
а) орієнтація на активну діяльність держави;
б) орієнтація на активне включення індивідів в політичне життя, прагнення впливати на політичну систему, щоб реалізувати особисті і групові інтереси;
в) орієнтація на активну неучасть у політичному житті;
г) орієнтація на активне протистояння політичній системі і протидію владі.
4. Яким типам політичних систем відповідають нижченаведені «профілі»? Заповніть таблицю.
Тип політичної системи |
Характеристика «профілів» |
10 % — патріархальна культура 20 % — підданська культура 70 % — активістська культура |
|
20 % — патріархальна культура 20 % — підданська культура 60 % — активістська культура |
|
30 % — патріархальна культура 40 % — підданська культура 30 % — активістська культура |
5. Згідно з даними досліджень, найбільший відсоток повністю або частково задоволених демократією у своїй країні демонструють:
Країна |
Повністю задоволені, % |
Частково задоволені, % |
Данія |
19 |
64 |
Люксембург |
17 |
59 |
Ірландія |
12 |
58 |
ФРН |
12 |
51 |
Австрія |
10 |
51 |
Італія |
2 |
18 |
Португалія |
3 |
39 |
Іспанія |
5 |
36 |
Франція |
4 |
44 |
Кількість незадоволених демократією перевищує кількість задоволених у таких країнах:
Країна |
% |
Великобританія................................... |
3 |
Індія................................... |
11 |
Венесуела................................... |
31 |
Угорщина................................... |
33 |
Мексика................................... |
50 |
Спробуйте пояснити результати вищенаведених даних.
6. Визначте найбільш характерні риси політичних лідерів України.
Запитання до теми:
1. Що відображає поняття «політична культура»?
2. Яку роль відіграє політична культура в житті суспільства, особистості? Наведіть конкретні приклади її значущості.
3. Які типи політичних культур виокремлюють в політичній науці?
4. Які фактори впливають на процес формування політичної культури в Україні?
5. Як ви вважаєте, чи є взаємозв’язок між рівнем матеріального добробуту і типом політичної культури?
6. Якщо народ турбується про виживання, а не про творення, чи можливе становлення політичної культури активістського типу?
7. Які особливості має політична культура в сучасній Україні?