Політологія у запитаннях і відповідях - С. С. Бульбенюк 2010

Тема 9. Політичні режими

Ключові слова і поняття: політичний режим, типи політичних режимів, тоталітаризм, авторитаризм, демократія, фази трансформації, принципи демократії, моделі демократії, форми демократії, функції демократії.

Резюме: розгляд основних параметрів сутності політичного режиму, причин їх встановлення визначення характерних рис основних типів політичних режимів та їх різновидів, аналіз особливостей політичного режиму в сучасній Україні.

Знання та вміння: формування у студентів знань про сутність політичного режиму, його важливі характеристики; закріплення у студентів умінь розрізняти специфіку різних політичних режимів; сприяти становленню у студентів розуміння особливостей політичного режиму в сучасній Україні.

Рекомендована література

Основна:

1. Мухаев Р. Т. Политология: Учебник для вузов / Р. Т. Мухаев. Издание второе. — М.: Приориздат. — 2003. — 432 с.

2. Політологія: Підручник для студентів вищ. навч. закл. / За ред. А. Колодій, Л. Климанської, Я. Косміна, В. Харченко. — К., 2003.

3. Политология: Учеб, для вузов / Под ред. М. А. Василика. — М., 2003.

4. Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. — 3-тє вид., перероб., доп. — К.: Академія. — 2006. — 568 с.

Додаткова:

1. Латигіна Н. А. Демократія: реалії versus утопії: Монографія / Н. А. Латигіна. — К., 2008. — 400 с.

2. Якушик В. Різновиди політичних режимів / В. Якушик // Віче. — 2008. — №9.

Політичний режим — це сукупність методів здійснення влади і досягнення політичних цілей, зумовлена сукупністю факторів ідеологічного, соціального, інституціонального, економічного порядку, які впливають на формування і функціонування влади.

Які основні параметри містить характеристика політичного режиму?

— Механізм формування органів влади;

— характер і спосіб здійснення влади;

— відносини суспільства і влади;

— ступінь поділу державної влади;

— співвідношення між законодавчою і виконавчою гілками влади;

— характер взаємин влади і опозиції;

— роль державного управління і місцевого самоврядування;

— стан економічного розвитку суспільства;

— роль політичних партій та інших громадських організацій; громадян;

— стан відносин з бюрократією;

— методи розв’язання конфліктів;

— співвідношення дозволеного і забороненого в політичній діяльності;

— ефективність контролю громадянського суспільства за діяльністю державних інститутів;

— наявність свободи ЗМІ;

— роль і місце силових структур у політичному житті.

Які найістотніші характеристики політичного режиму визначають політологи?

Блондєль Ж. особливо наголошує на трьох домінантах політичного режиму:

ступінь допустимості опозиції і конкурентної боротьби в суспільстві;

монолітність або диференційованість еліти;

ступінь допустимості участі мас у політиці.

Кермонн Ж.-Л. виокремлює:

принцип легітимності;

структуру політичних інститутів;

партійну систему;

форму і роль держави.

Які чинники впливають на характер політичного режиму?

• Співвідношення політичних сил у суспільстві;

• наявний загальнонаціональний лідер;

• якість правлячої еліти;

• історичні та соціокультурні традиції;

• політична культура населення.

Чим визначається політичний режим?

—рівнем розвитку та інтенсивністю суспільно-політичних процесів;

—структурою правлячої еліти, механізмом її формування;

—станом прав і свобод людини в суспільстві;

—станом відносин з бюрократією (чиновницьким апаратом); —панівним у суспільстві типом легітимності;

—розвиненістю суспільно-політичних традицій, що домінують у суспільстві, політичною свідомістю і поведінкою.

Які причини виникнення тоталітарного режиму?

—революція;

—військове становище;

—стрімке загострення внутрішніх суперечностей;

—криза політичної влади;

—нав’язування з зовні.

Що можна сказати про умови формування тоталітаризму?

—Різкий злам стійких структур, маргіналізація різних соціальних верств.

—Руйнація або брак сфер діяльності громадянського суспільства.

—Поява сучасних ЗМІ.

—Деформація політичної свідомості.

—Недемократичні традиції, схильність масової суспільної свідомості до насильницьких способів вирішення питань.

—Нагромадження державного досвіду вирішення соціальних проблем завдяки мобілізації багатомільйонних мас населення.

—Наявність можливостей для створення розгалуженого апарату репресій і насильства.

Притулок тоталітаризму можуть надати:

—жменька фанатів;

—армія політиканів-демагогів;

— сотні тисяч вибитих із соціальної колії пересічних громадян.

Які передумови виникнення недемократичних режимів можуть існувати в сучасних країнах?

хронічна і всеохопна соціально-економічна криза, яка відчутно позначається на більшості суспільства;

криміналізація суспільства, що поширюється і на владні еліти;

суттєвий спад виконавчої дисципліни, безвідповідальність;

послаблення державної влади, дискредитація її інститутів; зниження кредиту довіри до неї з боку більшості населення;

відчуження населення від адміністративних і політичних інститутів;

недовіра до офіційної пропаганди;

десоціалізація, маргіналізація масових груп населення;

драматичне зростання таких асоціальних явищ, як п’янство, наркоманія, інтелектуальна і фізична проституція;

ідейно-ціннісна дезорієнтація населення, зростання політичної апатії;

масове відчуття ущемленої національної гідності; нестримна ірраціоналізація і містифікація масової політичної свідомості;

розрив традиційної комунікації між поколіннями;

аполітичність і конформізм молоді, переважно відчуженої від влади;

звикання суспільства до радикальних стереотипів думок і поведінки, до моралі «хижого звіра».

У чому полягає сутність тоталітарного режиму?

Термін «тоталітаризм» (від лат. Totalitas — повний, цілісний) належить Джовані Джентіле, його використав Б. Муссоліні 1925 року.

Тоталітарний режим — це повний (тотальний) контроль і жорстка регламентація з боку держави і однієї партії над усіма сферами життєдіяльності суспільства і кожної людини, за допомогою насильницьких методів і засобів. Тоталітаризм — це система політичного, економічного, соціального і духовного контролю над суспільством і особистістю, їхніми діями і навіть думками.

Ознаки тоталітарного режиму, сформульовані в середині XX століття К. Фридрихом і 3. Бжезинським:

—єдина офіційна ідеологія, згідно з якою повинен жити кожен член суспільства, яка пронизує все політичне життя;

—єдина масова партія, яку очолює лідер-вождь;

—система терористичного політичного контролю, усунення будь-якої опозиції режимові;

—монополія партії у всіх засобах масової інформації;

—монополія партії на контроль за збройними силами;

—централізоване керівництво економікою за допомогою бюрократичної координації.

Які ознаки тоталітарного режиму визначають сучасні політологи?

закритий спосіб формування влади;

контроль над усіма сферами життєдіяльності суспільства;

правове закріплення керівної ролі однієї партії, яка монополізує право виступати від імені суспільства;

розвинена каральна система, політичний терор;

тотальна ідеологічна обробка населення;

немає місця для особистості;

політизація всіх органів державної влади;

насадження культу диктатора;

наявність моделі «соціального порядку», що ґрунтується на насильстві; беззаконні;

монополія на всі засоби збройної боротьби;

агресивний характер внутрішньої і зовнішньої політики;

мілітаризація;

надмірне одержавлення суспільного життя;

насильницьке панування влади над людиною в усіх сферах життя за допомогою партійно-державних інститутів.

Що характерно для тоталітарної політичної свідомості особистості?

1. Абсолютизм, дихотомія мислення: «свій—чужий»; «друг— ворог»; «червоні—білі».

2. Нарцисизм, самолюбування: «найкраща нація», «найкраща країна».

3. Однобічність, одномірність: «одна ідея», «одна партія», «один вождь», некритичне ставлення до порядків і шаблонів, стереотипність мислення, пронизана стереотипами пропаганди.

4. Орієнтація на владу і силу, жага цієї влади, авторитарна агресія з одного боку, а з другого — постійна готовність підкорю- ватись.

5. Спрощення, зведення складного до простішого, схематизм, однолінійність мислення: «Хто не з нами — той проти нас», «Є людина — є проблема. Нема людини — ...» тощо.

6. Фанатизм.

7. Ненависть, підозра, що переростають у моральний і фізичний терор проти співгромадян, друзів, родичів.

8. Конформізм.

9. Орієнтація на «світле майбутнє», ігнорування цінностей сьогодення.

Чи можна визначити певні різновиди тоталітаризму?

Що таке авторитарний політичний режим?

Авторитарний політичний режим — це політичний режим, встановлений і нав’язаний такою формою політичної влади, яка сконцентрована в руках однієї людини, партії або в одному органі і принижує роль інших (перш за все представницьких) її інститутів; не допускається політична опозиція, але зберігається автономія особи і суспільства в позаполітичних сферах.

Що спричиняє встановлення авторитарного режиму?

—Збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні і стійкі форми соціального життя і авторитети;

—клієнтальні відносини в соціальній структурі суспільств, що розвиваються;

—збереження патріархального і підданського типу політичної культури як переважних, що характеризує брак у населення орієнтацій щодо активного впливу на політичну систему;

—значний вплив релігійних норм;

—економічна відсталість;

—нерозвиненість громадянського суспільства;

—високий рівень конфліктності.

Які риси характеризують авторитарний полі- тичний режим?

• Автократизм, концентрація влади в руках політичного лідера або певної групи.

• Недооцінка (часто ігнорування) принципу розподілу влади.

• Наявність у держави лише ключових, вирішальних важелів щодо регулювання суспільного життя.

• Відсутність могутнього репресивного апарату.

• Обмеження і строга регламентація політичних прав і політичної поведінки як окремих громадян, так і суспільно-політичних організацій.

• Дозволено громадянам все те, що не заборонено державою.

• Наявність деяких елементів демократії (вибори, парламентська боротьба, економічні свободи).

• ЗМІ більш вільні, але може бути цензура, як державний інститут (порівняно з тоталітарний режим).

• Типова поведінка громадян — конформізм, політичне відчуження.

• Рекрутування політичної еліти в результаті кооптації, призначення зверху, а не конкурентної електоральної боротьби.

• Часткове використання силових структур для отримання влади.

Чи може бути авторитарний режим неодмін- ною умовою переходу до демократії?

У сучасних умовах постсоціалістичних країн «чистий» авторитаризм, який не спирається на активну масову підтримку і демократичні інститути, навряд чи може бути інструментом прогресивного реформування суспільства. Він здатен перетворитись на кримінальний, диктаторський, олігархічний режим, не менш руйнівний для країни, ніж тоталітаризм.

Значну роль у переході до демократії відіграє політична еліта (високопрофесійна, патріотична, налаштована на майбутні демократичні перетворення) та політична культура населення.

Які є різновиди авторитарних режимів?

—традиційні абсолютистські монархії;

—теократичні режими (влада зосереджена в руках релігійних лідерів, кланів);

—військові авторитарні режими;

—популістський або мобілізаційний режим, який базується на правлінні однієї партії, проголошує своєю метою модернізацію (Сингапур, Південна Корея);

—авторитаризм розвитку, головними рисами якого є не консервація наявних соціальних відносин, а сприяння соціально- економічній модернізації та її стимуляція.

У чому полягають відмінності тоталітаризму та авторитаризму?

Як влучно зауважив французький дослідник Філіп Бенетон, якщо авторитарний режим жорстокий з опозиціонерами, нестерпний для тих, хто дбає про політичні права та інтелектуальну свободу, то тоталітарний режим третирує весь народ загалом у його повсякденному житті і в його природній свідомості.

Авторитаризм нав’язує людям лише часткову капітуляцію, тоді як тоталітаризм — повну.

Які моделі переходу від авторитаризму до демократії розглядають у політології?

Класична лінійна модель: у країні обмежена монархічна (одноосібна) влада, розширюються права парламенту та громадян. Парламент стає вищою законодавчою владою і контролює уряд (Великобританія, Швеція)

Циклічна модель переходу передбачає чередування демократичних та авторитарних форм правління. Обрані народом урядовці або об’єднуються з військовими, або самі захоплюють і узурпують владу, бояться її втратити на грунті непопулярності і активізації опозиції (деякі країни Латинської Америки, Африки, Азії).

Діалектична модель переходу характеризується певною нестабільністю, але перехід до демократії відбувається на основі таких уже сформованих умов, як високий ступінь індустріалізації країни, сформований чисельний середній клас, високий освітній рівень громадян, раціоналізація та індивідуалізація свідомості (Іспанія, Греція, Португалія).

Які фази проходить посткомуністична трансформація?

Фази посткомуністичної трансформації (за 3. Бжезинським) такі.

Перша фаза: 1—5 років.

Політична мета: перетворення.

Економічна мета: стабілізація.

Політичні ознаки: основи демократії, вільна преса, політичний плюралізм, кінець поліцейської системи.

Правові ознаки: усунення невиправданого державного контролю.

Економічні ознаки: лібералізація цін і припинення дотацій, кінець усуспільненого виробництва товарів.

Допомога Заходу: стабілізація грошової одиниці, термінові кредити і допомога.

Друга фаза: 3—10 років.

Політична мета: від перетворень до стабілізації.

Економічна мета: від стабілізації до перетворень.

Політичні ознаки: нові конституція та виборчий закон, демократичні вибори, стала демократична коаліція, нова політична еліта.

Правові ознаки: створення нормативної бази відносин власності і підприємництва.

Економічні ознаки: банківська система, мала і середня приватизація, демонополізація, поява нового класу власників і підприємців.

Допомога Заходу: інфраструктурні кредити; технічна (управлінська) допомога; торговельні преференції та доступ до ринків. Початок іноземних інвестицій.

Третя фаза: 5—15 і більше років.

Політична мета: закріплення перетворень.

Економічна мета: стабільне піднесення.

Політичні ознаки: утворення стабільних політичних партій, утвердження демократичної політичної культури.

Правові ознаки: виникнення незалежних судів, установлення правової культури.

Економічні ознаки: велика приватизація, сформоване капіталістичне лобі, виникнення культури підприємництва.

Допомога Заходу: значні іноземні інвестиції, вступ до основних структур Заходу (ЄС, НАТО та ін.).

Визначте чинники, що впливають на перебіг та успіх трансформації

Відмінності у темпах перетворень, а також і в тривалості основних фаз посткомуністичної трансформації в деяких країнах зумовлені ступенем підготовленості суспільства до політичних, економічних та ідеологічних змін, а саме:

тривалістю комуністичного режиму і ступенем знищення виявів приватної власності та громадянського суспільства;

рівнем політичного та економічного лібералізму, що дозволяла комуністична влада деяких країн в останні роки свого панування (режими Кадара в Угорщині, Терека і Ярузельського в Польщі);

рівнем догматизму комуністичної еліти та її відданості старому режиму;

кількістю нової еліти й наявністю у неї політичної волі до рішучого переходу до демократії;

ступенем консолідації суспільства навколо ідеї трансформації, розвиненістю інститутів громадянського суспільства;

фінансово-економічним становищем країни, доступністю ресурсів;

характером відносин із міжнародним товариством;

гостротою і складністю додаткових проблем, які виникають у період трансформації, окрім власне переходу: наявністю чи тільки становленням власної держави (і національної еліти); повноцінністю структури економічного комплексу; наявністю чи браком інших гострих проблем, що потребують значних коштів і зусиль для розв’язання (наприклад, проблема Чорнобиля в Україні).

Які умови потрібні для формування і функціо- нування демократії?

Політичні:

розвинене громадянське суспільство; стабільність політичної влади;

наявність і функціонування політичних партій і рухів як важелів впливу на суспільно-політичні і соціальні процеси; політичний плюралізм.

Економічні:

високий рівень індустріального та економічного розвитку загалом;

розвиненість масових комунікацій; ринкова конкурентна економіка; плюралізм форм власності.

Зовнішньополітичні:

вплив прикладу демократичних держав;

стабільні дружні відносини з іншими державами, воєнна безпека.

Соціальні:

високий рівень добробуту громадян; подолання соціальної нерівності;

більш-менш справедливий розподіл у суспільстві соціальних благ (декомпозиція соціальної нерівності); соціальний плюралізм;

наявність чисельного і впливового середнього класу. Культурні:

грамотність населення, його освіченість загалом; громадянська політична культура.

Релігійні:

релігія з установками на індивідуальну свободу, рівність, працелюбність.

Передумови демократії:

Високий рівень економічного розвитку країни, плюралізм форм власності, наявність розвиненого ринку, змагальність ідей, програм, позицій, різноманітних інтересів.

Соціальний плюралізм і пов’язані з ним громадянське суспільство та правова держава, громадянська злагода.

Високий загальний рівень культури, передусім у сфері політичного життя, активна участь людини в політиці.

Які характерні риси має демократичний політичний режим?

• Влада формується в результаті чесних змагальних, регулярних, демократичних виборів.

• Реалізація принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

• Високий ступінь розвиненості громадянського суспільства; воно контролює державу, всю політичну систему.

• Вплив народу на владу.

• У діяльності державної влади перевагу мають методи компромісу. Держава — правова.

• Багатопартійність, наявність у партійній системі політичних партій як правлячих, так і опозиційних партій.

• Легальна опозиція наділена всіма політичними правами і свободами, як і правляча більшість. Конкурентна політика.

• ЗМІ вільні від цензури і можуть на законних підставах критикувати владу.

• Силові структури забезпечують внутрішню і зовнішню безпеку, їх діяльність регламентовано законами. Вони — поза політикою.

• Проголошені права і свободи гарантовано всією соціальною системою.

• Високий рівень свідомості громадян.

• Широкі можливості і високий ступінь участі різних соціальних груп і прошарків у політичному житті суспільства.

• Активістська політична культура.

• Конфлікти, що виникають у суспільстві, вирішують через механізм, закріплений у законі.

• Ідеологічний плюралізм, несформована офіційна ідеологія.

• Публічність влади.

• Довіра суспільства до влади.

На яких принципах будується демократія?

Принципи демократії — незаперечні вихідні вимоги, які висувають до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб’єктів демократії.

Визнання міжнародною спільнотою основних принципів демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну антито- талітарну політику.

Основні принципи демократії:

1. Політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту і її людини. Свобода має первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність.

2. Рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом. Дотримання рівноправності гарантовано: не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності — рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації.

3. Виборність органів держави і постійний контакт із ними населення — допускає формування органів влади і місцевого самоврядування через народне волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів.

4. Поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що перешкоджає перетворенню влади на засіб придушення свободи і рівності.

5. Прийняття рішень за волею більшості з обов’язковим дотриманням прав меншості — означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень.

6. Плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний плюралізм — множинність партій, суспільних об’єднань тощо з різними програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива якщо вона ґрунтується на принципі плюралізму, проте не всякий плюралізм неодмінно демократичний. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної демократії.

Які функції виконує демократія?

Функції демократії— основні напрями її впливу на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в керуванні суспільством і державою. Оскільки демократія не статичний, а динамічний стан суспільства, її функції в різні історичні періоди змінювалися, збагачувалися, поглиблювалися. їх можна поділити на дві групи: такі, що розкривають зв’язок із суспільними відносинами, та такі, що виражають внутрішні функції діяльності держави. До найзагальніших функцій демократії належать такі.

1. Організаційно-політична — організація політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності організаційних зв’язків між суб’єктами демократії: органами держави, державними організаціями, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами.

2. Регулятивно-компромісна — забезпечення плюралізму діяльності суб’єктів демократії в цивілізованих рамках співпраці і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення цієї функції слугує урегульованість правових статусів суб’єктів демократії.

3. Суспільно-стимулювальна — забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) під час розроблення та прийняття державних рішень.

4. Установча — формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним способом (конкурс, вибори).

5. Контрольна — забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових

актів; шдконтрольшсть і підзвітність усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами, звіт останніх перед першими).

6. Охоронна — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх. Останні три функції демократії виражають внутрішні функції держави.

Які є основні концепції демократії?

Основні концепції демократії

Що таке організаційні форми демократії?

Пряма (безпосередня): безпосереднє вираження особою своїх політичних прав і свобод через участь у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень.

Плебісцитарна: участь громадян у всіх стадіях політичного процесу обмежена і зводиться до голосування «за» чи «проти» певного законопроекту чи рішення.

Представницька (репрезентативна): опосередкована участь громадян у прийнятті рішень через вибори ними в органи влади своїх представників (депутатів), покликаних виражати їхні інтереси. Демократія — це відповідальне і компетентне правління.

Які моделі демократії виокремлюють політологи?

Елітарна модель демократії — панівна еліта, обрана на певний термін, виконує функції політичного представництва більшості населення, еліти ведуть конкурентну боротьбу за голоси народу.

Модель партиципаторної демократії — ґрунтується на визнанні індивідуального самовизначення автономної особи, яке розглядають як право на всебічну політичну участь у масштабах всього суспільства і в різних його сферах.

Плюралістична модель демократії — зацікавлені групи — центральний елемент політичної системи, їх конкуренція і баланс інтересів — підвалини демократичної влади.

Економічна модель демократії — демократія має бути забезпечена високим рівнем розвитку економіки і високим рівнем добробуту громадян.

Модель демократії Р. Дали (поліархічна) — вільні і чесні вибори, що унеможливлюють будь-яке насильство і примус; виборні посадові особи, яких контролює народ; свобода слова; свобода створення різноманітних організацій, наявність альтернативних джерел інформації.

Які є типи демократичних режимів?

Типи демократичних режимів.

Мажоритарна модель:

концентрація влади у виконавчих структурах: однопартійні кабінети абсолютної більшості;

злиття влади за домінування ролі кабінету міністрів; асиметрична двопалатність законодавчого органу; двопартійна система;

одна головна лінія партійного розмежування;

плюральна (мажоритарна) система виборів; унітарна, централізована система правління країною; гнучка (неписана) конституція і суверенність парламенту; виключно репрезентативна демократія (немає місця для прямої демократії).

Змішана модель (США):

концентрація влади у виконавчих структурах;

міністрів призначає президент;

чіткий розподіл влади із системою стримувань і противаг; збалансована двопалатність законодавчого органу; двопартійна система;

розмиті лінії партійного розмежування, гетерогенні партії з подібними програмами;

плюральна (мажоритарна) система виборів; територіальний федералізм; негнучка (писана) конституція;

інститути прямої демократії — тільки на рівні штатів.

Консенсусна модель:

поділ влади в рамках виконавчих структур; інститут «великих коаліцій»; розподіл влади: формальний і неформальний; збалансована двопалатність і представництво меншостей; багатопартійна система;

багатовимірна система політичних розмежувань; пропорційне представництво;

територіальний або інший федералізм і децентралізація; негнучка (писана) конституція і вето меншості; використання інститутів прямої демократії залежить від традиції.

Країни, у яких наявні мішані типи демократії:

Мажоритарні:

Нова Зеландія, Великобританія, Ірландія, Люксембург, Швеція, Норвегія.

Мажоритарно-федеральні:

США, Канада, Німеччина, Австрія, Австралія, Японія.

Консенсусно-унітарні:

Ізраїль, Данія, Фінляндія, Франція (IV Республіка), Ісландія.

Консенсусні:

Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Італія, Франція (V Республіка).

Дослідник переходів С. Хантінгтон характеризує світову тенденцію демократизації як циклічний процес, якому властиве чергування «припливів» та «відпливів». Від початку XIX ст. відбулися два такі повні цикли, і тепер людство переживає третю хвилю демократизації. Очевидно, що, як і в попередніх циклах, не всі спроби переходу на демократичний шлях розвитку будуть закріплені, але демократичний потенціал, безсумнівно, буде значно нарощено.

Три хвилі демократизації (за С. Хантінгтоном)

Перша тривала хвиля демократизації — 1828—1926 рр.; США, Франція, Італія, Німеччина, Аргентина, Британські Домініони.

Перша хвиля зворотного руху (відкату) — 1922—1942 рр.; Італія, Німеччина, Аргентина.

Друга короткочасна хвиля демократизації — 1943—1962 рр.; Австрія, ФРН, Італія, Японія, Ізраїль, Аргентина, Перу, Індія, Південна Корея.

Друга хвиля зворотного руху (відкату) — 1958—1975 рр. Бразилія, Аргентина, Чилі.

Третя хвиля демократизації триває з 1974 р. Португалія, Іспанія, Греція; низка країн Латинської Америки, Азії та Африки; країни Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР.

Чи можна вважати, що демократичний політичний режим має певні недоліки?

Демократію не можна ідеалізувати. Як сказав І. Черчиль: «...демократія — найгірша форма правління. Якщо не враховувати всі інші, які час від часу проходять перевірку».

Вади демократії:

—можливі економічні та політичні кризи;

—довготривалий процесе прийняття політичних рішень;

—недосконалість виборчих систем;

—несистематична участь народу в політичному житті;

—не завжди достатньо кваліфікована і моральна владна еліта;

—недостатня освіченість і політична культура народу, його байдужість до політики;

—вплив групових і корпоративних інтересів через демократичне правління, економічно і фінансово впливові оргацізації;

—мітингова стихія;

—наявність політичних технологій, здатних змінити реальний вибір народу.

Парадокс демократії:

«Демократія — це влада народу, але відповідальність за виживання демократії лежить на плечах еліти. Це іронія демократії: еліти мають правити мудро, щоб «правління народу вижило». (Т. Дай і X. Цайглер, американські політологи).

Які гарантії функціонування демократичного політичного режиму?

—система контролю з боку громадянського суспільства за діяльністю державних органів і апарату;

—ліквідація системи привілеїв, пов’язаних з владою;

—своєчасне повне політичне інформування громадян;

— обмеження терміну перебування в органах влади;

—спрощення процедури відкликання депутатів і зміни чиновників;

—високий і стабільний рівень економічного розвитку країни та добробуту більшості громадян.

Які передумови потрібні для формування демократії в Україні?

Основні передумови формування демократії:

—розширення економічної свободи;

—радикальна зміна інститітув суспільства, усієї системи цінностей і психології людей, зумовлених тоталітаризмом;

—підвищення рівня політичної дисципліни й політичної культури громадян;

—установлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців, олігархів;

—подолання економічної кризи.

Які риси притаманні політичному режиму су- часної України?

Елементи демократичного режиму:

1. Виборність представницьких органів влади та органів місцевого самоврядування.

2. Юридична рівність громадян.

3. Гарантії прав меншості та запобігання свавіллю більшості.

Елементи авторитарного режиму:

1. Широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президента й уряду).

2. Звуження принципу гласності та реальної відповідальності керівників органів політичної влади за зміст і наслідки своєї роботи.

Елементи автократичного режиму:

1. Обмеженість кола осіб, що мають реальну політичну владу.

2. Відокремлення абсолютної більшості народу від процесу здійснення влади.

Елементи тоталітарного режиму:

1. Упевненість великої частини політиків та адміністративних кадрів у власній непогрішимості.

2. Нетерпимість до політичного інакомислення.

3. Антиінтелектуалізм у сфері гуманітарних знань.

4. Догматизм, примітивізація політичної культури.

Елементи анархічного режиму:

1. Неефективна системи нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого, брак гарантій безпеки населення та представників влади.

2. Конфронтація владних структур, брак ефективних форм координації їхніх дій.

3. Втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля.

Елементи охлократичного режиму:

1. Владним структурам притаманні некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації.

2. Брак у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї держави та світом.

3. Поповнення й оновлення рядів правлячої еліти із соціальних низів і маргінальних верств суспільства, представники яких прагнуть до якнайшвидшого підвищення свого статусу та зростання матеріального рівня життя.

Поміркуйте!

1. Охарактеризуйте взаємозв’язок понять «політична система» і «політичний режим».

2. Розгляньте різні типології політичних режимів. Які критерії використовують політологи для порівняльного аналізу політичних режимів?

3. Охарактеризуйте тоталітаризм, авторитаризм і демократію з погляду:

а) гарантій прав людини;

б) методів здійснення влади;

в) урахування інтересів різних сигментів суспільства владними структурами політичної системи;

г) основних структур, що виконують владні функції;

д) диференціації держави і суспільства.

4. Заповніть таблицю:

Порівняльна характеристика політичних режимів

5. Які причини зумовили виникнення тоталітарних режимів? Чи можливе їх виникнення в XXI ст.?

6. Деякі дослідники стверджують, що тоталітаризм — феномен XX ст. Диктатури античності, середньовіччя і нового часу не мали тоталітарного характеру. Чи можна погодитись з цією думкою?

7. Порівняйте авторитарний і тоталітарний політичні режими. У чому їх схожість? Чим вони відрізняються один від одного?

8. Які причини сприяють збереженню і відтворенню авторитаризму в сучасному світі? Назвіть економічні, соціальні і політичні причини відтворення авторитарних режимів.

9. Назвіть основні різновиди авторитарних режимів. Дайте їх порівняльну характеристику.

10. С. Хантингтон стверджує, що авторитарні лідери, стикаючись з кризою легітимності можуть реагувати на неї так:

а) ігнорувати кризу, що поглиблюється;

б) посилити репресії щодо супротивників режиму;

в) використовувати націоналізм і провокувати зовнішні конфлікти;

г) проводити вибори;

д) ініціювати демократизацію політичної системи, прагнучи зберегти контроль за подіями, що відбуваються.

Розгляньте кожний з вищенаведених способів реакцій з погляду його ефективності. Чи здатен він забезпечити легітимність авторитарного режиму?

11. Проаналізуйте, як змінилось розуміння демократії з моменту появи цього поняття. Якого значення набув цей термін?

Запитання до теми:

1. Що відображає поняття «політичний режим»?

2. Чим відрізняється політичний режим від форм правління?

3. Чому для політичного режиму важлива легітимність?

4. Як ви вважаєте, з якими причинами і факторами пов’язане встановлення різних видів політичних режимів у різних країнах? У чому полягають переваги і вади демократії? Схарактеризуйте відмінні ознаки демократії як політичного режиму.

5. Який політичний режим панує в Україні? Аргументуйте свою відповідь.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти