Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Філософія в бакалавраті - посібник
Тема 9. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ
§ 3. Зміст і спрямованість історії
Особливості тлумачення історії античною філософією
В античній філософії існувала думка, що суспільство з розвитком цивілізації деградує. Воно йде від «золотого століття» до «срібного» і від нього — до «залізного». У біблійній традиції цей погляд відобразився у трактуванні Всесвітнього потопу як Божого покарання. Цікаво, що в повсякденній практичній свідомості подібна позиція, коли минуле пригадується в райдужних тонах, дуже поширена.
Одним із перших давньогрецьких філософів, які висловили цю ідею, був Посидоній (ІІ — І ст. до н.е.). Спираючись на думку давньогрецького поета Гесіода про «золоте століття» людства, висловлену в поемі «Праці і дні», і концепцію культури, розвинуту Демокритом, Епікуром і Лукрецієм Каром, він обґрунтував положення про те, що розвиток ремесел, наук і мистецтв призводить до морального падіння суспільства.
Правда, у Гесіода в іншій поемі — «Теогонії» — простежується зовсім інший мотив. Світова історія тут починається з безформних стихій і їхніх породжень, а закінчується відстороненням від світової влади Кроноса з його братами через їхню нерозумну завзятість і егоїзм і царюванням Зевса. У Гесіода навіть наявний виборчий мотив, оскільки владикою світового царства Зевс стає внаслідок виборів серед богів. Зевс, за Гесіодом, є уособленням світового розуму і волі, він перемагає нерозумні і стихійні сили титанів і є родоначальником олімпійських богів і земних героїв — переможців страшних земних стихій і засновників загального розумного порядку.
Як примирити дві взаємовиключні тенденції? У всякому разі, одна гесіодівська концепція говорить про загальне падіння; інша — про перемогу розуму над нерозумними стихіями і торжество упорядженого Космосу над безособовим і дисгармонійним Хаосом.
В античності з'явилося й інше трактування історичного процесу, основи якого заклав Геракліт. Його ідея «пульсації» історії як вічного вогню, яке то згасає, то розпалюється з новою силою, фактично стала історично першою з так званих «теорій коловороту».
В античних філософів усе рухається, але, зрештою, все й спочиває в межах однієї космічної шароподібності. Ті самі небесні світила з ідеальною закономірністю сходять і заходять на небосхилі. Та сама картина світу існує тут скрізь і завжди, все індивідуальне, все особисте й, узагалі, все оформлене, чи творячись, чи руйнуючись, вічно повертається до самого себе, і від цього вічного коловороту воно нічого не одержує нового.
Тут перед нами не що інше, як ідея вічного повернення, що багато разів дебетувалася в новій і новітній філософії, але яка саме в анти-чності була представлена в найбільш очевидному і незаперечному вигляді. Античне розуміння історизму ґрунтується на цьому вічному коловороті небосхилу, тобто тяжіє до того типу історизму, що називається природним історизмом. Тут саме природа є моделлю для історії, а не навпаки. Авторами теорій коловороту були Платон і Аристотель.
