Основи філософських знань

Розділ перший - ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША - ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ - 3. Філософія Західної Європи

Вчення Епікура.

Філософія Аристотеля не завершує ні старогрецької, ні тим більше античної філософії, але завершує найзмістовніший період в історії філософії, який називають класичною філософією Греції. Ця філософія високо цінувалась ще в античний період, відігравала визначальну роль в епоху Середньовіччя, без неї неможливо уявити філософію Європи, Азії, Америки, неможливо уявити і сучасну філософську культуру. Історія античної філософії триває і в післяарістотелівський період, зокрема в епоху еллінізму. Еллінізм має свою досить тривалу (кінець VI ст. до н. е.V ст. н. е.) історію. У філософії ця історія постає як втома, розчарування; філософію еллінізму визначають як загибель античної філософії, її деградацію. В елліністсько-римський період античності найвідоміші філософські школи: епікурейська, скептична, стоїчна і неоплатонівська. Впливовою тоді виступала школа послідовника філософії Демокріта — школа Епікура (близько 342 — 270 років до и. е.). Філософ-матеріаліст і атеїст епохи еллінізму тоді вніс у класичну атомістику досить суттєві зміни. Якщо Демокріт характеризує атоми за величиною, формою і пололсенням у просторі, то Епікур відкрив у них ще одну властивість — вагомість. На відміну від Демокріта, який вважав, що атоми можуть рухатися лише прямолінійно, Епікур допускає і визнає закономірним також певне їх відхилення від прямолінійного руху. «Рухаються атоми безперервно і вічно, одні подалі один від одного, а інші — коливаються на місці, якщо випадково зчіпляються або захоплюються зчепленими атомами». Таке коливання існує тому, що природа порожнечі, що поділяє атоми, не здатна виявити їм опір, а твердість, що мають атоми, примушує їх при зустрічі відштовхуватися настільки, наскільки зчеплення атомів навколо змін дає їм простір. Початку не було тому, що атоми і порожнеча існують вічно.

Дальший розвиток давньогрецький атомістичний матеріалізм одержує у вченні римського філософа Тіта Лукреція Кара. Пізніший античний період зв'язаний з кризою рабовласницького суспільства, відображений у філософських ідеях, що спрямовані на утвердження антисоціальності та втечі у сферу індивідуального життя духу, протиставленого тілу. У 529 році Юстініан видав вердикт про закриття філософських шкіл в Афінах. Це стало свідченням того, що антична філософія завершила своє існування.

Історичне значення античної філософії в тому, що, по-перше, у філософії античності вперше виникли практично усі головні філософські проблеми, рішення яких стало завданням мислителів майбутніх поколінь. По-друге, з розвитком рабовласницького суспільства у філософії виникли дві протилежні системи — матеріалізм і ідеалізм, взаємодія та боротьба між якими стали одним із джерел її розвитку. По-третє, у ході філософії Стародавнього світу склалася перша історична форма діалектики.

Падіння Західної Римської імперії завершило період історії Стародавнього світу і поклало початок історії Середньовіччя.