21. Піднесення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях у другій половині 70–90-х рр. ХІХ ст.

У 1873 р. у Львові було організовано Літературне товариство ім. Шевченка, що пізніше перетворилося на Наукове товариство ім. Шевченка. Відповідно до статутів існуючих академій поділялося на секції: історико-філософську, філологічну, математико-природничо-медичну. Воно намагалося навіть створити Могилянсько-Мазепинську академію наук, але австро-угорська влада ігнорувала цю ідею й не підтримала її ініціаторів (серед яких варто відзначити видатного українського історика М. Грушевського, автора сотень праць з історії України, зокрема монументальної «Історії України-Руси»).

Наприкінці 80-х рр. XIX ст. в Західній Україні починають набувати поширення ідеї соборності українських земель та незалежності України. Їх висловлювали і діячі створеної наприкінці 80-х рр. Української радикальної партії (першої політичної партії в Західній Україні, засновники — І. Франко та М. Павлик) і створеної на її основі у 1899 р. Національно-демократичної партії (куди увійшли праві діячі УРП та деякі народовці), і діячі лівого спрямування, що заснували того ж року Українську соціал-демократичну партію (М. Ганкевич та ін.). Символом соборності та незалежності України стали такі поетичні твори як «Не пора!» І. Франка, «Молитва за Україну» (слова О. Кониського, музика М. Лисенка) і особливо «Ще не вмерла Україна» (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького, піснею-гімном став у Галичині в 90-х рр. XIX ст.).