4. Культура України другої половини ХVІІІ ст.

Визволення Східної України в результаті війни середини XVII ст. стало могутнім поштовхом до розвитку національної культури. У більшості населених пунктів були початкові школи. Якісну середню освіту давали Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми, що виникли на початку XVIII ст. Основна увага тут приділялася вивченню мов та інших предметів гуманітарного профілю. Спеціальну освіту у XVIII ст. отримували, як правило, в Росії. Із 1694 р. вищим навчальним закладом була Києво-Могилянська академія (цей статус вона мала офіційно з 1701 р.). Протягом тривалого часу вона забезпечувала людьми з європейською освітою не лише Україну, а й Росію, Білорусію, південнослов’янські країни. Її вихованці — Г. Кониський, Я. Козельський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, Д. Туптало (Дмитро Ростовський), Б. Шереметьєв, С. Яворський і багато інших — посідали провідне місце серед учених, державних діячів, вищого духовенства. На відміну від Росії, в Україні не було негативного ставлення до навчання за кордоном. Багато молодих людей не тільки зі старшинських і шляхетських родин, а й із простих козаків навчалося в університетах Кракова, Праги, Геттінгена, Лейпцига, Рима, Парижа, Лондона. Недивно, що звичайний полковник міг знати 3–5 мов. Випускники колегіумів і Київської академії були провідною силою у становленні світської освіти, засновниками й викладачами перших середніх шкіл у Росії. С. Полоцький і С. Яворський відіграли вирішальну роль в організації першого в Росії вищого навчального закладу — Слов’яно-греко-латинської академії, а 18 її ректорів (із 21) навчались у Києві. Українці обіймали майже всі вищі посади у російській церкві, а С. Яворський очолював її більше 20 років.

Значного розвитку набуло книгодрукування. Друкувалася різноманітна література, яка поширювалася далеко за межами України. Українська наука розвивалась у взаємозв’язку з європейською і російською наукою. Плідно займалися філософією ректор Київської академії І. Гізель, київський митрополит І. Кроковський, Ф. Прокопович, Я. Козельський, С. Яворський. Видатним філософом був Г. Сковорода, який, мандруючи по Україні, створив свої основні праці — «Діалоги, или Розглагол о древнем міре» і «Наркісс. Разговор о том: узнай себе». Відновлення української державності викликало великий інтерес до історичного минулого. З’явилися перші узагальнюючі твори з вітчизняної історії: «Хроніка» Ф. Софоновича й «Синопсис» невідомого автора, що до ХІХ ст. використовувався в Росії як підручник. На межі XVII–XVIII ст. були створені так звані козацько-старшинські літописи — Самовидця (тобто очевидця, автор невідомий), Г. Грабянки, С. Величка, які донині залишаються основним джерелом з історії України того періоду. У другій половині XVIII ст. були опубліковані «Краткое описание о казацком малороссийском народе» П. Симоновського, «Краткая летопись Малой России» невідомого автора (видав В. Рубан).

Українська література поступово звільнялася від релігійної оболонки й набувала світського характеру. Почала формуватися нова література — витіснялися давні жанри і стара книжна мова, у художні твори дедалі більше проникала жива народна мова. Г. Сковорода створив 30 байок, вірші різноманітної тематики, об’єднані у збірники «Басни харковскія» і «Сад божественных песней». У 1798 р. були надруковані перші 3 частини поеми І. Котляревського «Енеїда» — першого твору, який був написаний сучасною літературною мовою і дав початок новій українській літературі.

Важливе місце в духовному житті належало музиці. Існували музичні школи — при академії, колегіумах і т. д. Звідси вийшли М. Березовський, Л. Ведель, Д. Бортнянський, які стали найвідомішими композиторами Росії XVIII ст. Надзвичайно популярними були українські виконавці: переважно з них формувалася навіть царська капела (саме з неї розпочав свою кар’єру О. Розумовський, а пізніше ледве вивільнився Г. Сковорода). Театральне мистецтво розвивалося, як і раніше: шкільна драма й вертеп. Наприкінці XVIII ст. з’явилися кріпосні театри, які влаштовували поміщики у своїх маєтках, зародився професійний театр. В образотворчому мистецтві відбувся перехід від церковних канонів і сюжетів до світського, національного змісту. Високого рівня розвитку досягла графіка. Київська художня школа була знаною і за межами України, сюди приїздили на навчання з багатьох країн. Інтенсивне будівництво культових споруд стимулювало розвиток архітектури. Найвідомішими українськими майстрами були С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

На культурний процес впливали й негативні чинники: безперервні війни, Руїна, денаціоналізація вищих верств і політична незгуртованість народу та ін.

Уже в XVII ст. виявилося прагнення російського самодержавства й церкви поставити українську культуру під свій контроль. Обмежувалися права українських друкарень щодо друкування книг, а в 1720 р. їм було дозволено видавати тільки перевірені в Москві церковні книги. Після ліквідації української автономії скоротилася кількість початкових шкіл, а у створених народних училищах навчання велося російською мовою і за російськими підручниками. Колегіуми, академія втратили своє значення і перетворилися на духовні заклади. У XVIII ст. із занепадом середньої й вищої освіти в Україні й одночасним розвитком її в Росії провідними центрами підготовки фахівців і просто освічених людей стали не українські міста, а Москва й Петербург. Українська література, наука зазнавали сильного впливу з боку російської культури (що мало й певне позитивне значення), а українські автори змушені були писати свої твори російською мовою.