Розробки уроків - Українська мова 8 клас І семестр - 2016 рік

Урок № 32. НЕЗАКІННЕНІ РЕЧЕННЯ, ЇХНІ СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ

Мета:

✵ навчальна: ознайомити учнів з незакінченими реченнями, з їхніми стилістичними функціями у мовленні;

✵ розвивальна: розвивати вміння відрізняти неповні речення від незакінчених, доречно використовувати незакінчені речення в мовленні;

✵ виховна: за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати повагу до образного слова.

Внутрішньопредметні зв'язки:

✵ Лексикологія: засвоєння нових слів.

✵ Культура мовлення і стилістика: речення двоскладні й односкладні різних видів як синтаксичні синоніми. Уживання в описах називних речень для позначення часу й місця. Використання неповних речень у діалозі, а також у складних реченнях для уникнення невиправданих повторень. Правильне інтонування неповних речень.

✵ Текст (риторичний аспект): використання ключових слів для підготовки усного висловлювання.

Міжпредметні зв'язки: односкладні й неповні речення як виражальний засіб у художніх творах (література).

Тип уроку: урок засвоєння нових знань (формування мовної компетенції).

Перебіг уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

Перевірка домашнього завдання (заслуховування діалогів)

► Назвіть неповні речення, які ви розпізнали в діалозі.

► Дайте характеристику мовлення однокласників.

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ Й УСВІДОМЛЕННЯ УЧНМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Робота з підручником. опрацювання теоретичного матеріалу

Незакінчені речення є початковими фрагментами звичайних речень, які із тієї чи іншої причини мовець раптом обірвав, не договоривши. Вони найчастіше трапляються в художньо-літературних, меншою мірою — у публіцистичних творах.

Перерваність речення на письмі позначають трьома крапками, а у вимові — своєрідною паузою.

Незакінчені речення використовуються зі стилістичною метою.

Вони виконують різні функції, зокрема:

✵ передають внутрішній стан мовця (його схвильованість, збентеження, тривогу, нерішучість чи, навпаки, радість, захоплення, рішучість тощо):

— Я не Ганна, не наймичка, я... — та й оніміла (Т. Шевченко).

— Чудесна книга. Яка книга!!Хто ж... Хто ж написав оцю дивну, оцю чудесну книгу? (І. Багряний);

✵ відтворюють певні екстремальні умови, у яких відбувається мовлення:

— Прощай, сину. Нехай тебе доля боронить від лихого. Хай...— раптом Дмитрові перехопило дух, він вже не міг дивитись на бліде обличчя сина (М. Стельмах).

— Я тебе не застрілив би, бо... А мене. А мене ти пристрелиш!.. Мусиш! Мусиш!..— розхвилювався та й забився в нападі пекельного, нестерпного болю (І. Багряний);

♦ дозволяють ухилитися від прямої відповіді, уникнути неприємних слів і таким чином нерідко надають багатозначності висловлюванню:

— Ну, якби не стримався! — пригрозив старшина.— Я б тобі... (О. Гончар).

— А чи дивились ви, чи є в неї... теє... — Що таке теє? — визвірилась на нього ображена жінка.— Ну, що теє. звісно, без чого відьма не буває... хвіст (М. Коцюбинський). Ось він [рід]... підіймав чарки й келихи й виголошував незграбні, але гарячі, з самого серця, слова, п’ючи «за щастя, за долю» новонародженої й за... Але цього останнього «за» ніхто не хотів вимовляти вголос, бо вислів найкращих побажань тут був би пригадуванням найгіршого (І. Багряний);

♦ як риторичний прийом, дають змогу сконцентрувати увагу читача або слухача на якійсь важливій деталі, проблемі:

Така дія, як ця, що відбувається тут, могла відбуватися й відбувалася скрізь, на будь-якій точці земної кулі року болючого 1943-го, але. І тут приходить знамените «але» — «але» як виняток з правила.

Творче спостереження за синтаксичними одиницями з елементами аналізу

1. — Та годі! Тут діло, а вони. (С. Васильченко). 2. Дівчина боялася його дратувати, але й не могла втримати сліз: — Може, це дружина або коханка. А я… (Петро Панч). 3. Але ж ми… — почав був хтось (Ю. Смолич). 4. Він повернувся до султана і заволав: «Великий падишаху, вона…» та не докінчив (Р. Іваничук). 5.— Що трапилось, Макаре? — «Взагалі, Ваню… я щойно прочитав. я щойно прочитав. Ти розумієш…» — Макар задихався. Він надто шпарко біг. А може, те, що він прочитав, було надто значне (Ю. Смолич).

У мовленні незакінчені речення, як і будь-які інші речення-висловлювання, виступають засобом спілкування, виконують комунікативну та інші функції і характеризуються властивим тільки для них інтонаційним малюнком. Його основною особливістю є інтонаційна незавершеність (відсутність інтонації початку, середини або кінця речення). Однак, хоч ці синтаксичні конструкції є інтонаційно незавершеними, вони по-своєму інтонаційно оформлюються.

Висновки в результаті порівняння та зіставлення

► Прочитайте речення, запропоновані в таблиці. Сформулюйте висновок про відмінність неповних та незакінчених речень.

Від неповних речень незакінчені речення відрізняються тим, що в них, на відміну від перших, складно або й неможливо встановити, що конкретно випущено. Це висловлювання, які з певних причин не стали повнозначними реченнями, але і в цьому випадку вони привертають увагу читача до певних явищ, натякають на щось, передають напругу конкретного мовлення.

IV. ВИКОНАННЯ ВПРАВ НА ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

V. ПІДСУМОК УРОКУ

♦ З якою метою використовуються незакінчені речення?

♦ Чим незакінчені речення відрізняються від неповних?

♦ У якому стилі доречне використання незакінчених речень?

VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Виконати вправу за підручником.