Географія - Ґрунтовна підготовка до ЗНО і ДПА

Тема 11. ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ, ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНУ

УКРАЇНА ТА ЇЇ ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Географічні дослідження на території України

Давньогрецький історик Геродот (близько 484—425 рр. до н. е.) у праці «Скіфія» згадав про такі річки України, як Істр (Дунай), Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), склав опис української Наддніпрянщини.

У праці «Географія» давньогрецький географ та історик Страбон (64/63 р. до н. е. — 23/24 р. н. е.) наводить цікаві історико-географічні матеріали про розселення племен Північного і Східного Причорномор’я, їх побут, господарство, культуру.

Давньогрецький мандрівник, лікар, основоположник медичної географії Гіппократ (460— 377 рр. до н. е.) описав свої враження від подорожі південною частиною сучасної України в праці «Про повітря, воду і місцевість».

Цінні й цікаві матеріали історичної географії містяться в Літописі Руському (Іпатіївському), що складається з «Повісті минулих літ», Київського літопису і Галицько-Волинського літопису. За часів Ярослава Мудрого в збірнику норм права, відомого під назвою «Руська правда», було зафіксовано природоохоронні заходи щодо збереження рідкісних тварин та регламентування полювання.

У XIV—XV ст. поряд із розширенням використання території лісостепу розпочалося освоєння причорноморських степів. Особливо важлива роль належала Запорозькій Січі. Козаки добре знали особливості режиму Нижнього Дніпра, Дніпровські пороги і плавні, будову берегів Чорного моря і його течій та погодні умови півдня країни.

Важливі історичні, етнографічні та географічні дані містить книга французького інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана «Опис України» (1650 р.), який працював в Україні в 1630—1648 рр. У книзі подано характеристику Дніпра та інших річок і озер, клімату, флори і фауни України, включаючи Крим. Автор склав кілька оригінальних карт України в різних масштабах.

Створення першого вищого навчального закладу в Україні — Києво-Могилянської колегії (1632 р.), пізніше академії (1701 р.) сприяло тому, що географію почали вивчати як предмет. Це започаткувало наукові дослідження території України, які почалися від XVIII ст.

У цей час було проведено перші інструментальні зйомки для складання карт. Під час проведення генерального межування в 70—80-х рр. XVIII ст. були складені карти Київської, Новоросійської й Азовської губерній. У другій половині XVIII ст. російські академічні експедиції провели вивчення рельєфу, ґрунтів, рослинного та тваринного світу.

Для пізнання природних умов і ресурсів України велике значення мали відкриття Г Капустіним родовищ кам’яного вугілля в Донбасі (1721 р.), вивчення родовищ залізних руд у долині р. Саксагань академіком Петербурзької академії наук і мистецтв В. Зуєвим (1781—1782 рр.)

і його ж опис природних умов, населення і господарства Лівобережної України і Причорномор’я. У 1793—1794 рр. експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта вивчали ґрунти, рослинність, тваринний світ України.

Значний внесок у вивчення географії країни зробили вчені Київського, Львівського, Одеського та Харківського університетів. У 1873 р. у Києві було створено Південно-західне відділення Російського географічного товариства, одним із засновників і керівником якого став видатний етнограф і географ П. Чубинський (відомий і як автор тексту національного гімну «Ще не вмерла України...»). Результати досліджень його експедицій були видані під назвою «Роботи етнографо-статистичної експедиції в Західно-Російський край» (1872—1878 рр.).

Велике значення для розвитку географії України мало створення в університетах кафедр географії (від 30-х рр. XIX ст.). Кафедру фізичної географії відкрив у Харківському університеті професор А. Краснов (1889 р.).

У 1918 р. у Києві була заснована Академія наук України, учені якої досліджували природні умови і ресурси, господарство і населення держави. Засновником і першим президентом Академії наук України став академік В. Вернадський (1863—1945 рр.).

Одним із фундаторів фізичної географії в Україні був академік С. Рудницький (1877—1937 рр.). Йому належать наукові праці з геоморфології, історичної і соціально-економічної географії, картографії, краєзнавства, фізичної географії України. У 1927 р. він заснував у Харкові (тоді столиця України) Український науково-дослідний інститут географії і картографії, провів експедиційні дослідження на територіях Наддніпрянщини, Донецької височини, Волині.

Цінні відомості з історичної географії України містять праці українських істориків П. Куліша, М. Грушевського, Д. Багалія та інших.

Останніми роками українськими географами були створені Атлас природних умов і ресурсів України, тритомна «Географічна енциклопедія України», електронні навчальні атласи для середньої школи, каталоги географічної інформації в Інтернеті.

У 1997 р. українські вчені розпочали за повною програмою комплексні дослідження в Антарктиці на станції «Академік Вернадський» (передана Україні англійська станція «Фарадей»).

Географічні дослідження в Україні нині зосереджені на проблемах її сталого розвитку, детального дослідження природно-ресурсного потенціалу, охорони навколишнього середовища, створення Національного атласу України, визначення місця і ролі України у світових процесах через географічний вимір.