Курс лекцій з географії світового господарства - С. І. Сюткін 2020

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення світового господарства
Тема 4. Сировинні проблеми світового господарства

Провідною сировинною проблемою сучасного світу на глобальному рівні виступає ресурсозабезпеченість світового господарства в цілому. На регіональному рівні найгострішими проблемами стали нерівномірність територіального поширення окремих видів ресурсів та неоднакова ресурсомісткість національних економік.

Ресурсозабезпеченість - це співвідношення між величиною ресурсу та розмірами його використання. Для вичерпних ресурсів показник ресурсозабезпеченості вимірюється у роках (табл. 4.1), при цьому передбачається збереження сучасного рівня видобутку. Для відновних ресурсів - показник розраховується на душу населення.

Це найпростіший варіант оцінки, але не можна вважати такий підхід абсолютно раціональним. Адже змінюються обсяги видобутку внаслідок змін у технологіях та обсягах використання ресурсів, змінюються й обсяги самих запасів внаслідок відкриття нових родовищ та переведення старих родовищ з однієї категорії в іншу (наприклад, канадські бітумінозні сланці не розглядалися в категорії промислових запасів вуглеводневої сировини через високу собівартість видобутку доти, поки чергове зростання ціни на нафту не зробило їх експлуатацію економічно доцільною). Тобто пропонована абсолютна оцінка ресурсозабезпеченості є короткотерміновою.

Таблиця 4.1.

Показники ресурсозабезпеченості світового господарства окремими видами корисних копалин

Звісно, на показники ресурсозабезпеченості у першу чергу впливає наявність або відсутність певних природних ресурсів. Але оскільки ресурсозабезпеченість залежить також і від масштабів вилучення природних ресурсів, то це поняття перестає бути винятково природничим та перетворюється на соціально-економічне.

У зв’язку з вищеназваними обставинами абсолютний показник краще замінити на відносний (індекс ресурсозабезпеченості), який відбиває співвідношення між часткою країни у світових запасах даного ресурсу та часткою країни у світовому виробництві промислової продукції (порівняйте між собою таблиці 4.2 та 4.3). Такий індекс буде безрозмірним. Якщо він більший за одиницю - це свідчить про гарну ресурсозабезпеченість та можливість експорту даного виду природного ресурсу; якщо менший за одиницю — то це ознака недостатньої ресурсозабезпеченості та необхідності імпортувати цю сировину.

За результатами абсолютної оцінки (табл. 4.2) може скластися помилкове враження про гарну забезпеченість національної економіки Японії кам’яним вугіллям. Насправді це не так, Японія є його найбільшим в світі імпортером. Обсяги власного видобутку не в змозі задовольнити господарські потреби країни, а збільшити видобуток неможливо через порівняно невеликі запаси. Натомість США являються традиційним експортером кам’яного вугілля.

Таблиця 4.2.

Абсолютна ресурсозабезпеченість кам’яним вугіллям

Отже, другий підхід (з використанням відносного показника) є більш точним: індекс ресурсозабезпеченості США у сотню разів вищий за японський.

Таблиця 4.3.

Індекс ресурсозабезпеченості кам’яним вугіллям

Порівняння індексів ресурсозабезпеченості дозволяє здійснювати регіональні оцінки. На глобальному ж рівні доцільно використовувати класичний показник ресурсозабезпеченості в роках. Проаналізуємо ситуацію на прикладі забезпеченості світового господарства металорудними ресурсами.

За ступенем забезпеченості запасами металорудні ресурси поділяють на 3 групи. Перша група має найсприятливішу ситуацію та дуже високий рівень забезпеченості. У цій групі можна виділити підгрупи за географічним поширенням: а) залізні руди і боксити представлені у світі дуже широко; б) родовища марганцевих руд, хромітів, нікелевих і кобальтових руд зосереджені у невеликих групах країн (наприклад, половина світових геологічних запасів марганцевих руд сконцентрована в Україні, а половина покладів хромітів припадає на Албанію і Туреччину).

Друга група представлена свинцево-цинковими, молібденовими та іншими рудами, промислові запаси яких є достатніми. Сировинна база в цілому гарантована на найближче майбутнє. Ця група характеризується хорошими перспективами для розширення видобутку як за рахунок традиційних районів, так і відкриття нових.

Третя група характеризується критичною ситуацією. Вже зараз стали дефіцитними мідні, вольфрамові та деякі інші руди. Активно ведуться пошуки нових родовищ, але ймовірність відкриттів є низькою. Отже, вихід полягає у зростанні обсягів використання вторинної сировини, впровадженні природних або синтетичних замінників та розвитку ресурсозбереження.

Ресурсозбереження передбачає виробництво та реалізацію кінцевих продуктів з мінімальною витратою речовин і енергії на всіх етапах виробничого циклу та найменшим негативним впливом на людину й природні системи.

Загальною тенденцією світового соціально-економічного розвитку сьогодні є підвищення ролі ресурсозбереження та виділення його в окрему підсистему природокористування, що знаходиться в основі формування конкурентоспроможного, ефективного та ощадливого господарювання.

Розширення та поглиблення процесу ресурсозбереження розглядається як найбільш прийнятний варіант переходу до стандартів збалансованого (сталого) розвитку та швидкої побудови фундаменту постіндустріального суспільства.

Найбільша ефективність заходів ресурсозбереження досягається на рівні певних територій, тому доцільною є розробка теоретичних засад та конкретних програм реалізації ресурсозбереження саме на регіональному рівні (країн, економічних районів, великих адміністративно-територіальних одиниць) з обов’язковим врахуванням місцевої специфіки.

Здійснення просторового аналізу використання ресурсів, виявлення причин, що перешкоджають їх ефективному освоєнню, розробка рекомендацій щодо забезпечення комплексного використання ресурсів в межах окремих регіонів та країн завжди є актуальними для суспільних географів.

Глобальний рівень ресурсозабезпеченості (репрезентований у табл. 4.1) дуже важливий, але географи своє наукове кредо часто передають крилатими фразами22fnnnnnnnnnnnn або «Мислити глобально, діяти локально!». Регіональний рівень дуже важливий в географічній науці. Наприклад, Південно-Західна Азія дуже багата нафтою, але майже зовсім не володіє гідроенергетичними, а тим більше лісовими ресурсами. А ось Південна Америка, навпаки, дуже багата на гідроенергетичні та лісові ресурси.

Звичайно, що різниця у ресурсозабезпеченості між окремими країнами ще відчутніша (приклад наведений у табл. 4.3).

Легко переконатися, що найбільшими природними ресурсами володіють країни-гіганти з величезними територіями. А невеликі країни, якщо і виділяються багатством якогось виду природних ресурсів (наприклад, країни Перської затоки казково багаті нафтою і природним газом), то зовсім не їхньою різноманітністю. Ось чому за ресурсозабезпеченістю з певною долею умовності країни можна поділити на три групи:

1. Ресурсонадлишкові країни (Росія, Канада, Австралія).

2. Ресурсозабезпечені країни (США, Китай, Бразилія), які також володіють значними природними ресурсами, але мусять імпортувати деякі з них.

3. Ресурсонедостатні країни. Таких переважна більшість (Японія, Італія, Південна Корея, Тайвань). Як правило, вони сильно відстають від країн перших двох груп як за величиною, так і набором природних ресурсів, тому задовольняють свої потреби за рахунок світового ринку.

Україна займає 0,4% світового суходолу, чисельність населення становить 0,6% від світового, натомість видобуває близько 5% світової мінеральної сировини (показники запасів залізної та марганцевої руд ще більш переконливі).

Отже, Україна має досить потужну мінерально-сировинну базу, але при цьому відчуває дефіцит окремих видів промислової сировини (особливо гострий по вуглеводням - нафті й природному газу, а також рудам кольорових металів). Саме тому Україну включають до групи ресурсозабезпечених країн, а не ресурсонадлишкових.

Ресурсомісткість — це кількість ресурсів, що використовується для виробництва одиниці кінцевої продукції, тобто співвідношення між обсягами спожитих ресурсів та виробленою продукцією.

Методика оцінки ресурсомісткості національних економік полягає у додаванні рангів споживання основних видів ресурсів (водних, земельних, енергетичних та інших) на одиницю виробленої продукції (до уваги береться вартісний показник — ВВП). Отриманий інтегральний показник досить вдало відбиває загальну ефективність використання природних ресурсів, а також культуру природокористування.

Звісно, на ресурсомісткість впливає господарська спеціалізація країн. Скажімо, для отримання 1 кг пшениці необхідно витратити 2,5 тони води, а 1 кг рису — вже 4,5 тони. Бавовник ще більш водомісткий — 10 тон води на 1 кг кінцевої продукції. Але навіть в цьому випадку використання сучасних ресурсозберігаючих технологій може суттєво зменшити ресурсомісткість ВВП.

Найменший у світі показник водомісткості економіки має Сінгапур (всього 36 літрів на 1$ ВВП), найбільший—- Французькій Гвіана (витрачається 11 кубометрів води на кожний долар ВВП). Характерно, що для більшості високорозвинених країн, особливо постіндустріальних, цей показник є невеликим, незважаючи навіть на особливості природних умов, тому що стадія соціально-економічного розвитку і рівень технологій мають більший вплив на водомісткість, ніж кліматичні умови.

Аналогічний підхід використовується для оцінки деревомісткості. Найменші (тобто найкращі) показники — в Сінгапурі, Мальті, Люксембурзі, Кувейті, Катарі. Найгірші показники деревомісткості ВВП мають низькорозвинені доіндустріальні країни Бутан, Ефіопія, Лаос, Сьєрра-Леоне та інші. Тут деревина часто виступає єдиним енергоносієм.

Землемісткість може коливатися у дуже широких межах: від 20 см²/дол. ВВП у Сінгапурі до 823 м²/дол. ВВП у Буркіна-Фасо. Загалом для високо- і се- редньорозвинених країн із значною територіальною концентрацією виробництва характерна низька землемісткість. Виключенням є Австралія, де низька густота населення сприяє екстенсивному відгонно-пасовищному тваринництву.

Показник енергомісткості має складнішу залежність. У бідних країнах низька енергомісткість пояснюється недорозвиненістю економіки. Водночас досить велика група країн із невисоким рівнем соціально-економічного розвитку може мати надміру високу енергомісткість через неефективність і застарілість техніки, відсутність енергозберігаючих технологій тощо. Висока енергомісткість господарства Саудівської Аравії, Лівії, Катару, Бахрейну, ОАЕ, Ірану пояснюється їх спеціалізацією на енергомістких галузях (виплавка кольорових металів, виробництво цементу).

Якщо після проведення подібних операцій по всім видам ресурсів зробити ранжування країн по сумі всіх місць, то найкращі інтегральні показники ресурсомісткості, а отже і найвищу культуру природокористування, продемонструють Сінгапур, Японія, Великобританія, ФРН, Франція, Італія та інші (переважно ресурсонедостатні) країни. Лише в середині цього списку опиниться Україна поруч із такими країнами як Польща, Румунія, Албанія, Коста-Ріка, Колумбія. Найгірші показники ресурсомісткості економіки мають Замбія, М’янма і Лаос.

Висновки:

1. До основних сировинних проблем світового господарства відносять наступні: зменшення показників ресурсозабезпеченості, нерівномірність територіального розподілу природних ресурсів та неоднакову ресурсомісткість ВВП країн світу.

2. Абсолютна ресурсозабезпеченість являє собою співвідношення між величиною ресурсу та розмірами його використання і вимірюється в роках. Цей показник більше пасує до глобальних оцінок.

3. Регіональні порівняння ресурсозабезпеченості краще здійснювати за допомогою відносного показника - індексу ресурсозабезпеченості, який відбиває співвідношення між часткою країни у світових запасах певного ресурсу та часткою країни у світовому виробництві промислової продукції. Такий індекс є безрозмірним.

4. Перспективи вирішення сировинних проблем сьогодні пов’язуються із зростанням обсягів використання вторинної сировини, впровадженням природних або штучних замінників та розвитком ресурсозбереження.

5. Ресурсозбереження - це діяльність із здійснення процесу кругообігу в суспільно-територіальній системі речовин та енергії з їх мінімальними витратами на всіх етапах суспільного циклу (добування, виробництво, споживання, обробка відходів) та найменшим негативним впливом на людину й природні системи.

6. Ресурсозбереження виступає як одна з підсистем природокористування, яка органічно взаємодіє з його іншими системними блоками. Суспільно-географічне дослідження ресурсозбереження можна розглядати як частину географічного дослідження природокористування.

7. Ресурсозбереження є однією з основних складових переходу до збалансованого (сталого) розвитку, а також формування раціональної структури споживання.

8. З певною долею умовності за показником ресурсозабезпеченості країни поділяють на три групи: ресурсонадлишкові, ресурсозабезпечені та ресурсонедостатні.

9. Україна — ресурсозабезпечена країна. Її природно-ресурсний потенціал досить значний за обсягом, але некомплектний.

10. Співвідношення між кількістю спожитих ресурсів та вартістю виробленої продукції передається показником ресурсомісткості економіки. Найліпший показник в світі має Сінгапур, найгірший — Лаос.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти