Економічна та соціальна географія України. Районна частина - Мезенцева Н.І. 2008

Північно-східний суспільно-географічний район

1. Суспільно-географічне положення та історичні особливості розвитку.

2. Природні ресурси.

3. Демографічна ситуація, трудові ресурси, розселення населення.

4. Загальна характеристика господарства. Виробнича сфера.

5. Соціальна сфера. Транспорт.

6. Територіальна структура району. Господарські зв’язки.

7. Проблеми та перспективи розвитку.

Запитання для самоконтролю.

1. Суспільно-географічне положення та історичні особливості розвитку.

До складу Північно-Східного району входять Харківська, Полтавська і Сумська області. Площа району становить 84,0 тис. км , що дорівнює території Австрії, Нідерландів і Швейцарії разом взятих. За цим показником він займає третє місце в Україні після Причорноморського і Столичного. Частка району до загальної площі України дорівнює 13,9%.

У районі проживає понад 6,1 млн осіб, або 12,1% населення України.

Спеціалізацією району є:

- машинобудування: сільськогосподарське, енергетичне і електротехнічне, верстато- і приладобудування, транспортне, виробництво устаткування для легкої і харчової промисловості (І_с=1,6);

- легка промисловість (І_с=1,2);

- харчова промисловість (І_с=1,3);

- газова, нафтова і нафтопереробна промисловість (І_с=2,7);

- хімічна промисловість (І_с=1,3): виробництво мінеральних добрив, кіно-, фотоплівки, магнітних стрічок, хімреактивів;

- видобуток та збагачення залізної руди (І_с=1,0).

Вигідність суспільно-географічного положення району визначають:

- наявність значних покладів корисних копалин, особливо паливних та рудних, що сприяє розвитку різноманітних галузей промисловості;

- розміщення поблизу потужних паливно-металургійних баз (Донбасу, Промислового Придніпров’я) і великих промислових вузлів, що стимулює розвиток різноманітних міжрайонних зв’язків;

- густа транспортна мережа. По території району проходять важливі транзитні залізничні, автомобільні магістралі, трубопроводи;

- район знаходиться у Лісостеповій фізико-географічній зоні (лише північна його частина в зоні мішаних лісів, південна - у степовій) із сприятливими агрокліматичними умовами для розвитку сільського господарства;

- прикордонне положення, сусідське положення щодо Росії. Області району підтримують тісні соціально-економічні зв’язки, а також пов’язані етнічними, економічними, культурно-побутовими відносинами з сусідніми областями Росії.

Територія району охоплює кілька історико-етнографічних земель: Слобідську Україну (назва виникла внаслідок одержання переселенцями, що тікали сюди від гноблення польськими магнатами, певних пільг — «слобод»), Полтавщину, а також частину Полісся, що мають різну історію господарського освоєння.

У Х-ХІ ст. більша частина земель району входила до складу Київської Русі, а в часи роздробленості (з ХІІ ст.) — Переяславського та Чернігівського (з ХІІІ-ХІV ст. — Глухівського, Путивльського) князівств. Для захисту південно-східних кордонів Переяславської землі у Х-ХІ ст. було закладено Посульську оборонну лінію, що включала близько 40 острогів і городків, серед яких — Лубни, Говтва, Хорол, Пирятин, Лтава, Лохвиця, Ромен.

У середині ХІV ст. ці землі були захоплені Великим Князівством Литовським, а після 1569 р. перейшли до Польщі, де входили до складу Київського воєводства. У 1503 р. територія сучасної Північної Сумщини була приєднана До Росії, а 1618 р. відійшла до Польщі.

На Полтавщині в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. тривало будівництво польських фортець, зокрема у Кременчуці, Полтаві, Лохвиці, Зінькові, Хоролі, Лубнах, Пирятині тощо.

У часи визвольної війни 1648-54 рр. землі Полтавщини та Північної Сумщини входили до складу Миргородського, Полтавського, Гадяцького, Лубенського, Кропивнянського, Ніжинського, Чернігівського полків.

З кінця ХVІ ст. розпочалося інтенсивне освоєння північної частини Слобожанщини, що перебувала у складі Росії. Тут переселенцями з Правобережної України засновані фортеці для захисту від нападів татар — Суми, Харків, Ізюм, Охтирка, які згодом стали полковими центрами, а також ряд козацьких слобод.

Після Андрусівського перемир’я 1667 р. всі землі району відійшли до Росії, зберігаючи полковий адміністративно-територіальний устрій.

У ХVI-ХVII ст. на території Північно-Східного району відбувалось формування спеціалізованих центрів ремесел та промислів. Такими центрами зокрема стали: гончарного — Зіньків, селітроваріння — Миргород, металообробки — Лубни, виробництва зброї — Суми, виготовлення виробів з міді — Глухів. Слобожанщина була важливим районом селітроваріння. Для заохочення переселення та промислового розвитку цього регіону ряд міст отримали право безмитної торгівлі (окрім меду, а до 1688 р. — тютюну та горілки), зокрема Суми, Ізюм.

У часи Північної війни (1700-21 рр.) на території району відбувались значні бойові дії. У Сумах знаходилась ставка головнокомандуючого військами та російського імператора Петра І, у Ромнах — штаб-квартира швецького короля Карла ХІІ. Після відомої Полтавської битви 1709 р. Полтава стала «містом перемоги Росії та смерті української державності».

У 1709-22 та 1727-34 рр. Глухів був резиденцією гетьманів Лівобережної України (у 1709-50 рр. — столиця гетьманської держави).

1764 р. як військовий округ для оборони від турецько-татарської агресії було створено Новоросійську губернію з центром у Кременчуці. До неї ввійшли частини Полтавського, Миргородського полків. 1765 р. слобідські полки було об’єднано у Слобідсько-Українську губернію. З остаточною ліквідацією полкового устрою (1781 р.) територія району входила одночасно до п’яти різних намісництв — Харківського, Катеринославського, Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського.

Після адміністративної реформи 1796 р. землі району ввійшли до Слобідсько-Української (з 1835 р. — Харківської) та Малоросійської (після її поділу 1802 р. — Полтавської та частково Чернігівської) губерній.

У VХІІІ ст. на території району найрозвиненішими були винокурний, медо-, пивоварний промисли, селітроваріння (особливо на території Гадяцького, Полтавського, Миргородського полків), виробництво скла та скляного посуду, цегли, а також килимів (на Слобожанщині), тютюну (на Сумщині) тощо. Важливим центром суднобудування став Кременчук (суднобудівна верф заснована ще у 1556 р.), а у 1791 р. тут збудований збройний завод.

Серед найперших на території України було створено Путивльську суконну мануфактуру (яка на той час разом з Рашківською виробляли 82% сукна в Україні). Згодом засновано тютюнову фабрику в Охтирці, пороховий завод у Шостці, шовковий завод у Новій Водолазі та ін.

Основними галузями сільського господарства у ХVІІІ ст. були зернове господарство (в основному вирощування жита, а у південній частині пшениці), вівчарство, скотарство. Поступово зростало значення вирощування технічних культур. Найважливішими торгівельними (передусім хліботоргівельними) центрами у той час були Глухів, Полтава, Харків; найбільші ярмарки — Харківський, Полтавський, Кролевецький, Сорочинський, а також у Сумах, Ромнах, Охтирці.

Сорочинські ярмарки (у с. Великі Сорочинці) відомі з другої половини ХVІІ ст. Тут відбувалося щороку п’ять ярмарків, які тривали один-три дні: Василівський (на початку січня), Похвальний (у березні), Святодухівський (у травні), Здвиженський (у вересні) та Пилипівський (у листопаді). На них здійснювалась як оптова, так і роздрібна торгівля. торгували кримською сіллю, донською рибою, мануфактурними виробами, «колоніальними товарами», вовною та вовняними тканинами, сукном, посудом, папером, цукром, медом, воском, кіньми, худобою тощо. У кінці ХІХ ст. у зв’язку із розвитком залізничного транспорту ярмарки почали занепадати. Лише останнім часом розпочалося відновлення Сорочинського ярмарку, який традиційно проводиться у с. Великих Сорочинцях Миргородського району в останні вихідні серпня.

Кролевецькі ярмарки (у м. Кролевець) проводились з середини ХVІІ ст. Щороку відбувалось три ярмарки, найбільший з яких — Воздвиженський — відбувався у другій половині вересня і тривав два тижні. Торгували хлібом, худобою, тканинами, промисловими, гончарними та ін. ремісничими виробами. Сюди приїздили купці з Росії, Польщі, Прусії, різних регіонів України. Кролевецький ярмарок займав за обсягами товарообігу четверте місце в Україні і мав мільйонні операції. Але після будівництва південних портів в останній чверті ХVІІІ ст. почав поступово втрачати своє значення.

1707 р. у Лубнах засновано ботанічний сад з лікарськими рослинами та першу в Україні польову аптеку. 1738 р. у Глухові відкрито першу в Російській державі школу підготовки співаків для придворного хору.

Харківський колегіум (переведений з Бєлгорода 1727 р.), найбільший на той час в Україні за кількістю учнів, став основним освітнім центром Слобожанщини.

У 80-х рр. ХVІІІ ст. найнаселенішими містами на території району були Охтирка (13 тис.), Харків (11 тис.), Суми (10 тис.), Лебедин (9 тис.), Полтава (7 тис.), Зіньків (7 тис.).

У кінці ХІХ ст. найбільшим містом району, економічним, науково-освітнім, банківським регіональним центром став Харків (на той час третє за чисельністю населення місто України - 174 тис. жителів, 1897 р.). Значно зросли Кременчук (63 тис.), Полтава (54 тис.).

У ХІХ ст. дальший розвиток отримали галузі промисловості, пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції — спирто-горілчана, борошномельна, олійна, цукрова, кондитерська, а також шкіряна, суконна. Було відкрито ряд заводів штучних мінеральних вод (зокрема у Гадячі, Зінькові, Кобеляках); зберігав своє значення промисел лікарських рослин у Лубнах. Також розвивалось цегельне виробництво.

Важливе значення на території району мало машинобудування, особливо у другій половині століття. У Харкові відкриті заводи сільськогосподарського машинобудування (згодом — «Серп і молот»), паровозобудівний (нині — завод транспортного машинобудування імені В.Малишева), а до кінця ХІХ ст. місто стало одним з найзначніших машинобудівних центрів Російської імперії. Функціонували також ряд невеликих машинобудівних, механічних, чавуноливарних заводів по всій території.

У селах Полтавської, Харківської губерній певного значення набуло торгівельно-промислове садівництво.

З другої половини ХІХ ст. тривало значне залізничне будівництво. Відкриті магістральні залізниці: Курсько-Харківсько-Азовська (через Лозову), Харківсько-Миколаївська (через Полтаву, Кременчук), Київсько- Харківська (через Гребінку, Полтаву).

Найбільшими центрами оптової торгівлі на цей час були Харків та Суми. Поряд з традиційними з’явились спеціалізовані ярмарки з торгівлі вовною у Полтаві, Ромнах, Харкові, Кременчуці, а у Харкові відкрито Товариство сприяння вівчарству.

У Харкові діяли філія Держбанку Росії, торгівельний, міський банки, у Кременчуці — комерційний банк, Полтаві — товариство взаємного кредиту.

Усі вищі навчальні заклади було зосереджено у Харкові: університет (перший на Лівобережній Україні, засновано у 1805 р.), технологічний (перший технічний вуз на території України, 1885 р.) та ветеринарний інститути, а також численні наукові товариства — філотехнічне, дослідників природи та університетські історико-філологічне, фізико-математичне, юридичне, хірургічне тощо.

Спеціальну фахову підготовку здійснювали сільськогосподарські училища у Харкові та Полтаві, учительський інститут у Глухові.

1917 р. на базі джерела мінеральних вод засновано курорт Миргород.

Після встановлення радянської влади в Україні Харків став столицею Української РСР (у 1919-34 рр.).

Після адміністративної реформи 1925 р. окружними центрами стали Глухів, Конотоп, Ромни, Суми, Полтава, Кременчук, Лубни, Харків, Куп’янськ та Ізюм. 1932 р. утворено Харківську область; 1937 р. з неї виділено Полтавську, а 1939 р. з частин Харківської та Чернігівської утворено Сумську область.

За часів індустріалізації 20-30-х рр. ХХ ст. на території району збудовано ряд машинобудівних підприємств у Харкові (тракторний, авіаційний, велосипедний, турбінний, електротехнічний, верстатобудівний), хімкомбінат у Шостці (з 1975 р. — НВО «Свема»), а також значну кількість підприємств харчової та легкої промисловості, зокрема, м’ясокомбінати у Полтаві та Лубнах, Лохвицький, Весело-Подолянський цукрозаводи на Полтавщині, коноплепереробні заводи у Глухові, Миргороді, бавовнопрядильну фабрику в Полтаві, Миргородський завод мінеральних вод. У післявоєнні роки збудовано кілька машинобудівних заводів у Харкові, автомобільний (нині «АвтоКрАЗ») у Кременчуці, суперфосфатний у Сумах тощо. 1959 р. завершено будівництво Кременчуцької ГЕС.

У 1950-60-х рр. на території району відкрито ряд нафто- та газопромислів; розпочато експлуатацію Шебелинського родовища газу на Харківщині (з 1956 р.), від якого прокладені газопроводи до Харкова, Полтави, Кременчука, Києва, Дніпропетровська, Одеси; збудований Кременчуцький нафтопереробний завод. У 1960-х рр. розпочато і промислове освоєння Кременчуцького залізорудного басейну, збудовано Дніпровський (нині Полтавський) гірничо-збагачувальний комбінат у Комсомольську.

Перші лінії повітряного сполучення в Україні відкрито 1923 р.: Харків — Київ та Харків — Москва. 1975 р. запрацювали перші станції Харківського метрополітену, другого міста в Україні, де з’явився цей вид транспорту.

До кінця 1930-х рр. тривало інтенсивне утворення нових вузів, зокрема, організовано педінститути у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, інститути інженерів залізничного транспорту, комунального господарства у Харкові. Для підготовки керівних кадрів у тодішній столиці відкрито агроіндустральну та промислову академії. У 1950-х рр. найбільшу кількість вузів серед міст України було зосереджено саме у Харкові (24 із 140).

2. Природні ресурси.

Головним багатством району є мінеральні ресурси.

З паливних ресурсів у районі знаходиться більше 20 родовищ природного газу. Найпотужніші з них: Шебелинське, Єфремівське, Західно-Сосновське, Кегичівське Харківської області. У районі розвідано більше 15 родовищ нафти і природного газу, найпотужніші — це Глинсько-Розбишівське, Радченківське, Сагайдацьке, Машівське Потавської області та Качанівське, Рибальське, Артюхівське Сумської області. Кам’яне і буре вугілля мають місцеве значення. Запаси кам’яного знаходяться на півдні Харківської області, бурого — у Роменському районі Сумської та на півночі Полтавської областей. У північній частині району є запаси торфу, що також мають місцеве значення.

Рудні ресурси представлено запасами залізної руди Кременчуцького басейну.

Нерудні ресурси представлено запасами кам’яної солі і крейди у Сумській та Харківській областях, фосфоритів і вогнетривких глин на Харківщині, гранітів на півдні Полтавської області. По всій території району є запаси глини, пісків, вапняків, мергелів. Скляні піски розробляються у Новоселівському кар’єрі.

Рельєф території рівнинний: район розташований в межах Придніпровської низовини, яка на сході переходить у відроги Середньорусьої височини, а на південному сході — Донецької височини.

Клімат є помірно-континентальним з теплим літом і досить холодною зимою. Територія належить до недостатньо вологої, теплої, а на крайньому південному сході посушливої агрокліматичної зони.

Район є добре забезпеченим водними ресурсами. Тут знаходиться понад 370 річок довжиною більше 10 км. Головною річкою є Сіверський Донець з притоками Уда, Мож, Оскол та ін.; протікають Десна, Сула, Псел, Самара тощо. Територію району омивають Кременчуцьке і Дніпродзержинське водосховища.

Більше 50% території займають чорноземи типові середньогумусні і чорноземи звичайні (в Полтавській області понад 70%), до 10% — сірі лісові і ясно сірі ґрунти. На півночі розташовані дерново-підзолисті ґрунти, у заплавах — лучні, болотні. Еродованість земель 10-12%.

У цілому рельєф, клімат, ґрунтовий покрив є сприятливими чинниками розвитку АПК і транспорту, життєдіяльності населення.

Розміщення лісів і чагарників по території району, витягнутого з півночі на південь, має значні відміни. Так, на півночі Сумської області ліси складають понад 17%, а в Полтавській — лише 7%.

Рекреаційні ресурси представлено поліськими та лісостеповими ландшафтами (діброви, бори, широколистяні ліси), Печенізьким водосховищем, мальовничими річковими ландшафтами Сули, Ворскли, Хоролу, Аксютинським соляним куполом на березі р. Сула неподалік Ромен, що являє собою величезний соляний стовп (шток), який утворив горб-гору Золотуху висотою 60 м тощо.

На території району багато джерел лікувальних мінеральних вод. Насамперед, Миргородське. Відомі також Великобагачанське, Новосанжарське, Хорольське в Полтавській області, Дергачівське (Березівські мінеральні води) — у Харківській.

У цілому, аналізуючи ПРП району, можна зробити такі висновки:

- інтегральний ПРП району складає 10,5% ПРП України;

- за компонентною структурою ПРП район належить до забезпечених земельними ресурсами з високою часткою мінеральних ресурсів (виключення становить Сумська область, де абсолютне переважання земельних ресурсів);

- забезпеченість ПРП на душу населення нижча за середній показник в Україні.

3. Демографічна ситуація, трудові ресурси, розселення населення.

Демографічні ситуація у районі характеризується тим, що він відноситься до найнесприятливішого типу. В районі дуже низька народжуваність та дуже висока смертність. Ці показники є гіршими за середні в Україні. У районі дуже високим є показник природного скорочення населення (-9 чол./1000 жит.).

За статевою структурою населення район характеризується як такий, де частка чоловіків є однією з найнижчих. Тут вкрай несприятливою є вікова структура населення: діти і підлітки складають 20%, населення працездатного віку — 55%, пенсіонери — 25%. Ще гіршою вона є в сільській місцевості, де частка пенсіонерів найвища в Україні — 34%. Це свідчить про те, що відтворювальна база сільського населення звузилась до неможливого. У районі один з найвищих показників кількості пенсіонерів на тисячу жителів — 316 чол.

Густота населення у районі дорівнює 73 осіб/км². При цьому високою вона є у Харківській області (96 осіб/км ) і нижчою у Сумській та Полтавській (близько 60 осіб/км ).

У Північно-Східному районі знаходиться 47 міст, у тому числі одне місто-мільйонер, чотири з населенням понад 100 тис. В цілому по території переважають малі міста, які складають 75% кількості всіх міст. Найбільшими містами району є Харків (1 520 тис.), Полтава (315 тис.), Суми (300 тис.), Кременчук (240 тис.), Конотоп (97 тис.). У цілому міські жителі складають 70%. Рівень урбанізації території є достатньо високим. У межах району сформувалась Харківська регіональна система розселення, ядром якої є однойменна агломерація.

Для сільського розселення характерним є те, що у поліській частині району переважають малі села на підвищених вододільних ділянках, у лісостеповій — долинно-яружний тип сільських поселень з густою мережею середніх і великих сіл, у степовій — яружно-балковий з великими поселеннями.

У Північно-Східному районі зосереджено понад 12% трудових ресурсів України. У їх структурі значною є частка осіб післяпрацездатного віку (10%). Рівні зайнятості та безробіття населення відповідають середнім показникам у державі. Але для району характерною є значна їх диференціація (у Харківській області ці показники найгірші).

Структура зайнятості населення району свідчить про його промислово- аграрну спеціалізацію. У галузевій структурі зайнятості частка зайнятих у промисловому виробництві району є високою — 32%. Харківська область є промислово високо розвинутою, у ній більш значною є частка зайнятих у сфері послуг щодо решти областей — 27%, частка зайнятих в промисловості — 36%, а у сільському господарстві — лише 6%.

У цілому, аналізуючи галузеву структуру зайнятості населення району, можна зробити такі висновки:

- Харківська область є потужною, історично сформованою, високо розвинутою господарською базою району. Місто Харків є притягальним громадським центром;

- Полтавська і Сумська області — це «молоді» промислово-аграрні території.

Район є мононаціональним за виключенням Харківської області як одного з центрів міграційного тяжіння працівників промислового виробництва. Українці складають майже 75%, росіяни — понад 21%. У районі поширені доволі компактні ареали розселення росіян, особливо у сільській місцевості. Проживають представники інших національностей.

Домінуюча більшість віруючого населення Північно-Східного району (до 95%) — християни. У Полтавській та Сумській областях досить високою є частка православних (понад 65% віруючих) порівняно з протестантами, у Харківській — дещо нижчою (58%). Рівень релігійності населення є найнижчим серед районів України.

4. Загальна характеристика господарства. Виробнича сфера.

Північно-Східний район за рівнем економічного і соціального розвитку відноситься до групи вище середнього рівня розвитку. У районі сконцентровано по 13% основних виробничих та невиробничих фондів України, виробляється по 14% валової продукції і національного доходу країни. Їх виробництво на душу населення перевищує середні показники в Україні. За рівнем розвитку промислового виробництва, вартістю основних виробничих фондів та чисельність промислово-виробничого персоналу Північно-Східний СГР посідає третє місце в Україні після Донецького і Придніпровського.

Середньомісячна оплата праці робітників і службовців у районі відповідає середньому рівню в державі. З 1991 року для району характерний значний спад промислового та сільськогосподарського виробництва.

Основу господарського комплексу району складають машинобудівний, хімічний, агропромисловий комплекси, паливна і легка промисловість.

Виробнича сфера. У машинобудівному комплексі району зайнято понад 60% всього промислово-виробничого персоналу. Тут розвинутими є ті його галузі, які вимагають наявності висококваліфікованої праці, значної науково- технічної бази:

- енергетичне та електротехнічне машинобудування (Харків / «Турбоатом», «Серп і Молот»/, Суми / «Насосенергомаш»/, Полтава, Конотоп, Шостка);

- сільськогосподарське (Харків, Суми, Охтирка) та тракторне (Харків) машинобудування;

- приладо- і верстатобудування (Харків, Полтава, Лубни, Суми, Глухів);

1930 розпочато будівництво Харківського тракторного заводу, а вже наступного року він став до ладу. На заводі налагоджено виробництво колісних та гусеничних тракторів, а також запчастин до них, лиття, гарячих штамповок тощо. 1982 р. ним випущено двохмільйонний трактор. 1974 р. на базі підприємства створено виробниче об’єднання «Харківський тракторний завод». Нині ВАТ Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе спеціалізується на випуску гусеничних, колісних, рільничо-пропашних, фермерських, міні-тракторів, бульдозерів, фронтальних навантажувачів.

- виробництво електронно-обчислювальної техніки, теле- та радіоапаратури (Харків);

- транспортне, зокрема вагонобудування і виробництво вантажних автомобілів (Кременчук), літаків, мотоциклів, велосипедів (Харків);

- виробництво устаткування для легкої, харчової, хімічної та поліграфічної промисловості (Суми, Полтава, Харків, Ромни)

- виробництво військової техніки (Харків /завод імені В.Малишева/).

1945 р. у Кременчуці створено мостовий і механічний заводи для відбудови зруйнованих під час війни мостів та інших інженерних споруд. З 1956 р. завод переорієнтовано на випуск кукурудзозбиральних і буряконавантажуючих комбайнів та іншої сільгосптехніки. 1958 р. завод реконструйовано на випуск дизельних великовантажних автомобілів, а 1976 р. створено Кременчуцьке виробниче об’єднання з випуску великовантажних автомобілів «АвтоКрАЗ», що зключило до свого складу шість спеціалізованих заводів. Нині це відкрите акціонерне товариство.

Харчова промисловість посідає друге місце в районі за обсягами виробництва. Найбільші підприємства цукрової промисловості розміщені у Лохвиці, Куп’янську, Орільці, м’ясної — у Полтаві (м’ясокомбінат має безвідходне виробництво), Харкові, Сумах, Охтирці, Ворожбі, Конотопі, Глухові, Чугуєві, Кременчуці, Лубнах. Також в районі розвинуті молочна і маслосироробна, плодоовочеконсервна, олійна, спиртова, тютюнова, борошномельно-круп’яна, кондитерська та інші галузі харчової промисловості, які забезпечують щоденні потреби населення у продуктах харчування. Відомі Куп’янський (Харківська область) та Кобеляцький (Полтавська область) молочноконсервні заводи, Роганьський пивзавод (Харківська область) та завод мінеральних вод у Миргороді.

З галузей легкої промисловості розвинуто текстильну, зокрема бавовняну (Полтава, Харків) та вовняну (Лубни, Харків, Глухів); швейну і трикотажну, підприємства яких зосереджено у містах району та окремих смт і великих селах; шкіряно-галантерейну і взуттєву (Харків, Кременчук, Полтава, Суми тощо) промисловість. У Харкові функціонують відомі підприємства конопле-джутової та хутрової промисловості.

У районі існують художні промисли, особливо у Полтавській області. Наприклад, вишивка у Полтаві, Решетилівці, Зінькові, Миргороді, Кременечуці, виробництво керамічних виробів у Миргороді, Опішні, виробництво вовняних ковдр у Кременчуці та Лубнах тощо. У Кролевці розміщено підприємство «Художнє ткацтво».

На базі місцевих природного газу і нафти та довізного кам’яного вугілля Донбасу, а також гідроенергії Дніпра функціонує паливно-енергетичний комплекс району. Тут розвинутими є газова, нафтова промисловість та електроенергетика. Найпотужнішою є Зміївська ТЕС. У Кременчуці здійснюється нафтопереробка.

Хімічна промисловість. У районі виробляється кіно- та фотоплівка, магнітні стрічки (ВО «Свема») та хімічні реактиви у Шостці, фосфатні мінеральні добрива, гумотехнічні вироби у Сумах, лаки і фарби у Харкові, Полтаві, Кременчуці, а також пластмаси, синтетичні миючі засоби, отрутохімікати тощо. Місто Харків є одним з найпотужніших в Україні центрів хіміко-фармацевтичної та медичної промисловості. Тут функціонують фармацевтична фірма «Здоров’я», хімфармзавод «Червона Зірка», «Точмедприлад». Центром хіміко-фармацевтичної промисловості є і Лубни.

Промисловість будівельних матеріалів. Найпотужніші підприємства району з виробництва цементу, залізобетонних виробів, черепиці, кераміки розміщено у Харкові, Полтаві, Сумах та Кременчуці. Значним центром виробництва цементу є Балаклія. Домобудівні комбінати знаходяться у Харкові, Полтаві, Кременчуці і Куп’янську. Центрами скляної промисловості є Полтава, Мерефа, Кременчук; порецеляно-фаянсової - Полтава і Буди.

Чорна металургія району працює на базі Кременчуцького залізорудного басейну та довізного коксу з Донбасу. Тут знаходиться такі металургійні підприємства: Кременчуцький сталеливарний, Полтавський гірничозбагачувальний (Комсомольськ) та Полтавський ливарно-механічний комбінати. Центром коксохімії є Харків.

Деревообробна і меблева промисловість. Підприємства даної галузі розміщено у великих промислових вузлах — Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці. Меблеві фабрики є у Вовчанську, Ізюмі, Чугуєві, Шостці, Лубнах тощо. У місті Рогань функціонує картонна фабрика, у Змієві — паперова.

Місто Харків є одним з потужних центрів поліграфічної і книжкової промисловості.

Агропромисловий комплекс. АПК Північно-Східного району має таку спеціалізацію: м’ясо-, молоко-, льонопромисловий картоплепродуктовий з виробництовм зерна у поліській частині району; бурякоцукровий, зерно-, м’ясо-, молокопромисловий та плодоовочеконсервний у лісостеповій; зерно-, м’ясо-, молокопромисловий, олійнопродуктовий та плодоовочеконсервний в степовій частині району. Навколо великих міст — Харкова, Сум, Полтави, Кременчука сформувалися АПТК приміської спеціалізації. Господарства району реалізують п’яту частину цукрових буряків, молока, м’яса, яєць, олійних культур, шосту частину картоплі і зерна загальної їх реалізації в Україні.

Основу АПК району складає сільське господарство. Загальна земельна площа Північно-Східного району 8 400 тис.га. Сільськогосподарські угіддя складають 73%, з них 82% — рілля, 17% — сіножаті і пасовища. Така структура сільськогосподарських угідь свідчить про досить високий ступінь розораності території району в цілому. Виключення становить лише північна поліська частина Сумської області. У районі наявні сприятливі передумови для розвитку скотарства, свинарства, птахівництва, вівчарства, бджільництва, шовківництва, рибальства. У Харківській області знаходяться звірівницькі господарства, в яких розводять норки і нутрії. Тут поширеними культурами є озима пшениця, ячмінь, жито, кукурудза, просо, гречка, цукрові буряки, соняшник тощо. Розвинутим є садівництво і ягідництво.

У структурі посівних площ сільськогосподарських культур зернові займають 48%, кормові — 31%, технічні — 14%, овочі і картопля — 7%.

У районі функціонують такі спеціалізовані підкомплекси: зерно-, м’ясо-, молоко-, птахопромислові, бурякоцукровий, олійнопродуктовий, плодоовочеконсервний та коноплепромисловий. В Сумські області розвинене коноплепереробне виробництво, в Полтавській — вирощування і переробки м’яти та коріандра.

5. Соціальна сфера. Транспорт.

Сфера послуг. Побутові послуги на душу населення, що надаються в районі, перевищують середній показник в Україні. Вартість платних послуг та товарообіг продовольчих і промислових товарів на душу населення є близькими до середньоукраїнських показників. Кількість закладів торгівлі, громадського харчування, дошкільних, шкіл, клубів, бібліотек в цілому є достатньою для задоволення потреб населення. Забезпеченість житлом жителів району відповідає середньому показнику в Україні.

У районі знаходиться 51 вуз (19%), з яких у Харківській області — 38. Місто Харків є другим за значенням науковим та навчальним центром України. Зокрема, тут функціонують відомі Харківський університет, юридична, фармацевтична академії, авіаційний інститут тощо.

Харківський університет засновано 1805 р. До першої світової війни у його складі діяло чотири факультети — фізико-математичний, історико-філологічний, медичний та юридичний, а також вісім наукових товариств, астрономічна обсерваторія, фундаментальна бібліотека. 1920 р. університет розформовано. У 1920-21 рр. на його базі діяла Академія теоретичних знань; у 1921-30 рр. — інститут народної освіти; у 1930-33 рр. — інститут професійної освіти, фізико-хіміко-математичний інститут. Медичний та юридичний факультети перетворено на самостійні інститути. 1933 р. Харківський університет відновлено, а через три роки йому присвоєно ім’я О.М.Горького.

Нині на геолого-географічному факультеті Харківського університету, зокрема, функціонує кафедра соціально-економічної географії та регіонознавства.

Наукові заклади району об’єднано у Північно-Східний науковий центр НАНУ.

1971 р. створено Харківський, а з 1981 р. — Північно-Східний науковий центр АН УРСР. Він об’єднує наукові установи Харківської, Сумської та Полтавської областей з центром у Харкові.

На території Північно-Східного СГР діють такі НД та ПКТІ: фізико-технічний, низьких температур, радіофізики та електроніки, технології електромашинобудування, проблем кріобіології, кріомедецини, екологічних проблем, основної хімії, організації і механізації шахтного будівництва, рослинництва, селекції і генетики, експериментальної ветеринарії у Харкові; компресорного машинобудування, атомного і енергетичного насособудування в Сумах, магнітних носіїв у Шостці, емальованого хімобладнання, свинарства в Полтаві, луб’яних культур в Глухові, Автоматвуглерудпром у Конотопі, овочівництва і баштанництва в Мерефі. Також наукові розпробки здійснюються астрономічної обсерваторією в Харкові, гравіметричною обсерваторією у Полтаві, дослідними станціями лікарських рослин поблизу Лубен та бджільництва в Гадячі; НВО «Укрплемгрена» в Мерефі тощо.

У Північно-Східному районі зосереджено майже 14% музеїв України. Відомі літературно-меморіальні музеї І.Котляревського, В.Короленка, П.Мирного (Полтава), А.Чехова (Суми), художньо-меморіальний І.Рєпіна (Чугуїв), А.Макаренка (Кременчук) тощо. На території району знаходяться садиби І.Котляревського (Полтава), родини Драгоманових (Гадяч), Кочубея (Диканька) та ін. Тут розміщено національний музей-заповідник українського гончарства (Зіньківський район, Опішня), історико-культурний музей- заповідник «Поле Полтавської битви», що входить до Міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО. Із специфічних у районі знаходяться музей авіації і космонавтики в Полтаві, аерокосмічний, води у Харкові. Тут розташовано відділ Українського степового заповідника Михайлівська Цілина з єдиною в країні нерозораною ділянкою степу в лісостеповій зоні (Сумська область).

Об’єктами туризму є палац князів Голіциних у Тростянці, «міста-історії» —Полтава, Глухів, Суми, Охтирка. Серед об’єктів паломництва — православні Мгарський (поблизу Лубен), Святогірський (Ізюмський район), Молчанський (Путивль), Гамаліївський (Шосткинський район) та інші монастирі, Благовіщенський собор у Харкові.

Театри розміщено лише в обласних центрах.

У районі знаходиться майже 15% загальної кількості готелів в Україні, які мають досить високий коефіцієнт використання місткості.

Рівень розвитку закладів медичного обслуговування є середнім. Виключення складає Харків як високорозвинутий центр медичного обслуговування.

Рекреаційний комплекс району включає санаторії і пансіонати з відпочинку та лікування. Тут знаходиться відомий далеко за межами України бальнеологічний курорт Миргород. Популярний бальнеологічний курорт Березівські мінеральні води (Харківська область) та центр мануальної терапії у Кобеляках, де працює народний лікар М.Касьян.

Транспорт. Транспортний комплекс району представлено залізничним, автомобільним, річковим, повітряним та трубопровідним видами транспорту.

Довжина залізниць району 3198 км. Їх густота дуже відрізняється у межах району: від 48,5 км/1000 км у Харківській області до 29 км/1000км у Полтавській. Основними залізничними магістралями є Київ - Донецьк, Москва — Донбас, Москва — Харків — Сімферополь, Київ — Харків, Харків — Кременчук. Переважають транзитні вантажоперевезення (нафта, вугілля, мінеральні добрива, зерно, будівельні матеріали). Місто Харків є найпотужнішим в Україні залізничним вузлом, що має 8 залізничних променів-магістралей. Потужними залізничними вузлами є Лозова, Куп’янськ, Гребінка, Кременчук, Полтава, Ворожба, Конотоп, Суми, Ромодан, Красноград, Хутір-Михайлівський.

Довжина автомобільних доріг складає 24 тис.км. Основні автомагістралі району: Москва — Харків - Сімферополь, Київ — Харків — Ростов-на-Дону, Київ — Полтава — Харків, Київ — Полтава — Суми.

Річковий транспорт розвинутий на Дніпрі і його притоках — Сулі, Ворсклі, Пслі. Основний річковий порт — Кременчук.

Аеропорти функціонують у Харкові, Сумах і Полтаві.

У районі діють цілий ряд газо- та нафтопроводів. Зокрема, газопроводи Шебелинка — Харків, Шебелинка — Полтава, з Шебелеинки до Кременчука, Києва, Одеси, Дніпропетровська тощо. По території району проходять газопроводи «Союз», Уренгой — Помари — Ужгород. Нафтопроводи підходять до Кременчука, де розміщене нафтопереробне підприємство.

6. Територіальна структура району. Господарські зв’язки.

На території Північно-Східного району знаходиться три мезорайони — Харківський, Полтавський і Сумський.

Харківський мезорайон сформувався на основі Харківського господарського вузла. Його ядро — Харківська агломерація з містами Богодухів, Дергачі, Люботин, Чугуїв, Мерефа. Спеціалізацією мезорайону є металоємне і трудоємке машинобудування (сільскогосподарське, електротехнічне, приладо- і верстатобудування, виробництво обладнання для легкої і харчової промисловості, сфери послуг), легка (текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, хутрова, конопле-джутова, хутрова), харчова, паливна (газова та електроенергетика), хімічна (виробництво предметів побутової хімії та отрутохімікатів), будівельна (виробництво цементу і цегли) промисловість.

Полтавський мезорайон сформувався на основі Полтавського і Кременчуцького господарських вузлів та Лубенського районоформуючого господарського центру. Його спеціалізацію визначають машинобудування (важке, енергетичне, транспортне /виробництво вантажних автомобілів та вагонів/, електротехнічне, верстатобудування), нафтопереробна і нафтохімічна промисловість, хімічна промисловість, чорна металургія, легка і харчова промисловість.

Сумський мезорайон сформувався на основі Сумського господарского вузла та важливого Шосткінського районоформуючого господарського центру. Його спеціалізацією є машинобудування (важке, приладобудування, сільськогосподарське, виробництво обладнання для хімічної, легкої і харчової промисловості), хімічна промисловість (виробництво кіно-, фотоплівки, магнітних стрічок, хімреактивів, гумотехнічних виробів), легка і харчова промисловість.

Рис.9. Опорний каркас території Північно-Східного СГР

Господарські зв’язки. Район має вагоме значення у міжрайонних зв’язках. З Північно-Східного району в основному вивозять готову продукцію обробної промисловості (сільськогосподарські, вантажні машини, прилади, електротехнічні вироби, кіно-, фотоплівку, магнітні стрічки, взуття, хутрові вироби, цукор, олію, масло, молоко- і молококонсервні вироби тощо), що свідчить про досить високий рівень розвитку економіки району. Довіз по тоннажу значно перевищує вивіз, оскільки до району ввозять в основному сировину (кам’яне вугілля, чавун, сталь, прокат, сіль, будівельні матеріали, ліс тощо).

Частка району в експортних поставках України є значною — майже 8%, імпорті — 7%.

7. Проблеми та перспективи розвитку.

1. Зміна територіальної структури господарства. У районі територіально нерівномірним є розвиток господарства: слаборозвинуті Сумська і Полтавська області і високорозвинута Харківська. До речі, Харківська область є єдиною в Україні, де фактично територіальна організація виробництва є найбільш наближена до оптимальної. Харківський мезорайон має майже класичний радіально-кільцевий тип територіальної структури. Харківські підприємства створювали свої філіали у населених пунктах (у т.ч. і малих містах) по колу, по окраїні.

2. Нерівномірна територіальна концентрація промислового виробництва, яка є недопустимо високою у Харкові, Кременчуці, Полтаві, Сумах.

3. Раціональне використання сировини і охорона природи в місцях видобутку нафти, природного газу і залізної руди. У районах інтенсивного добування природного газу і залізної руди частим є провали, труси землі.

4. Демографічні проблеми.

5. Проблема водопостачання у Харкові.

6. Проблема раціонального використання земельних ресурсів.

7. Проблема значного фізичного зносу основних виробничих фондів (до 75%).

8. Проблеми рекреаційної сфери. Так, внаслідок геологічних особливостей Донецько-Придніпровської западини утворились соляні куполи потужністю 100-150 м. Поблизу Миргорода, Лубен їх перетворили на сховища, в кожному з яких знаходяться сотні тонн пального, але це призвело до проблем по таких двох напрямках: якщо вже й обирати територію для сховищ, то тільки не поблизу Миргорода, який є відомим рекреаційним центром; зберігання нафти у соляних куполах — це не найкращий спосіб їх використання, адже соляні куполи найкраще використовувати як рекреаційні об’єкти (наприклад, зробити футбольні поля як це практикують у Польщі).

У перспективі у Північно-Східному районі будуть функціонувати наукомісткі виробництва, основними чинниками розвитку яких є наукові дослідження, проектно-конструкторська і дослідна справа. Будуть розвиватись електроніка, радіо- і робототехніка, екологічно безпечні хімічні виробництва, галузі легкої і харчової промисловості. На території району створений технопарк «Інститут монокристалів» у Харкові, розроблено проекти СЕЗ «Кременчук» (Полтавська область) та «Технокрай» (Харківська область). З метою використання потенціалу прикордонного географічного положення розробляється проект створення єврорегіону «Слобожанщина» (Харківська область України та Білгородська область Росії).

Запитання для самоконтролю:

1. Вкажіть визначальні чинники спеціалізації Північно-Східного району.

2. Дайте оцінку демографічної ситуації району.

3. Визначте особливості територіальної організації АПК району.

4. Охарактеризуйте Харківський машинобудівний вузол.

5. Перерахуйте основні напрями господарського розвитку Північно-Східного району.