УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА (у стислому переказі) - Готові домашні завдання 9 клас - 2017 рік

ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ (Поети-романтики)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861)

Сон (комедія)

У кожного своя доля і свій шлях широкий. Один зводить кам’яні мури, інший руйнує, хто намагається загарбати чужу країну, хто оббирає ближнього, а хто потайки «гострить ніж на брата». Дехто вдає із себе тихого та богобоязливого, а сам тільки й чекає, щоб комусь «запустити пазурі в печінки». Інший будує розкішні храми і вихваляється своєю любов’ю до «отечества», з якого між тим «кров, як воду точить». А всі мовчать, «як ягнята», наче так і треба, чокають раю на тім світі. Треба схаменутися, бо всі — і багаті й бідні — «Адамові діти».

Так думав оповідач, повертаючись напідпитку з бенкету. Ліг спати, і приснився йому дивний сон.

Здається йому, що летить сова, а він — за нею. Летить і прощається зі світом, своїм краєм, де мучаться в неволі люди.

Світає. Зайнявся край неба. Зверху відкрилася чарівна картина «повитої красою» країни, що «зеленіє, вмивається Дрібного росою, Споконвіку вмивається, Сонце зустрічає... І нема тому почину, І краю немає!» Але в тім раї «латану свитину з каліки знімають, 3 шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих; а он розпинають Вдову за подушно, а сипа кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають!»

Ніхто не знає, скільки ще па цім світі панувати катам. У ріднім краї немає щастя, то треба його пошукати деінде. Полетівши за совою, оповідач потрапив до вкритої снігом країни (Сибіру), де кругом «бори та болота», а людей немає. Коли чує — під землею брязкіт кайданів. Це каторжники добувають золото для ненажерливого царя. Але серед злодіїв і розбійників — «цар волі», декабрист, що мужньо переносить усі муки, не зрікаючись своїх ідей.

І знов оповідач летить над містами, бачить ряди муштрованих солдат — москалів. Долітає до великого міста на болоті, де скрізь «церкви, та палати, та пани пузаті». На честь царя Миколи І тут влаштовано парад. Лакей-землячок вимагає хабаря за те, що проведе потайки до палацу. Оповідач стає невидимим і сам потрапляє до царських палат. Дивується, що цар високий, сердитий, а цариця «тонка, довгонога, мов опеньок засушений», зовсім не така, як її зображують придворні художники. За царями йшло панство, намагаючись стати поближче до коронованих осіб — «може, вдарять Або дулю дати благоволять...» Сердитий цар дав ляпаса найстаршому придворному, той — нижчому чину, той — далі, аж поки бійка не вийшла з палацу па вулиці. Але все це сприймалося, як царська милість. Вночі, коли гамір ущух, оповідач пішов подивитися столицю, яку було збудовано такою дорогою ціною — па кістках тисяч і тисяч людей, особливо українських козаків. Побачив пам’ятник Петру І (тому, що «розпинав пашу Україну») від Катерини II (яка «доконала вдову сиротину»).

Зійшло сонечко, й оповідач помітив трудовий Петербург. Серед чиновників, які поспішали на службу, він побачив чимало своїх земляків, які зреклися рідної мови, деруть хабарі й зневажають свій народ.

Оповідач вирішив ще раз зазирнути в царські палати. Він побачив там сердитого, як ведмідь, царя, що гримав на придворних. Усі від його крику провалилися під землю, він залишився сам — безпорадним, нікчемним, мов кошеня. Це здалося оповідачеві таким чудним, що він засміявся. Цар так зикнув на оповідача, що той аж перелякався і... прокинувся.

Коментар ____________________________________________

Т. Шевченко використав форму сну, щоб показати широку панораму життя в Російській імперії, де народи живуть у неволі, придушується все вільнолюбне. Він різко розкритикував систему царської влади й особисто коронованих осіб, в державі яких життя — ніби кошмарний сон. Саме за цю поему Шевченко дістав суворе покарання — десять років солдатчини в далеких козацьких степах із забороною писати й малювати.