Відповіді до підручника Українська мова 8 клас - В.В. Заболотний 2016-2020

Уроки розвитку мовлення
Тема 14. Конспект прочитаного науково-навчального тексту. Тематичні виписки

444.

II. Скіфи

На теренах України скіфи розселилися між річками Дон і Дунай, тобто в Північному Причорномор’ї, утворивши державу Скіфію. Геродот у своїй «Історії» стверджував, що скіфи називали себе сколотами і поділялися на царських скіфів, скіфів- скотарів, скіфів-землеробів та скіфів-орачів.

Основним заняттям царських скіфів була війна. Також вони торгували з грецькими колоніями в Причорномор’ї. Скіфи-скотарі кочували на схід від пониззя Дніпра в пошуках нових пасовищ. Скіфи-хлібороби вирощували пшеницю, жито, ячмінь, коноплі, використовуючи плуг та тяглову силу волів.

На культуру скіфів великий вплив мала грецька культура. Історія зберегла імена скіфів за походженням — лікаря Токсаріса й філософа Анахарсіса, які здобули освіту в Греції.

Скіфи мали свою оригінальну міфологію та релігію. Особливо вони шанували богиню домашнього вогнища Табіті, володаря неба і творця людства Папая, богиню землі Апі.

Скіфи вірили в потойбічне життя. Над могилами предків вони насипали високі кургани. Найвідомішими скіфськими курганами є Солоха і Гайманова Могила на Запоріжжі, Чортомлик і Товста Могила на Дніпропетровщині.

У кінці IV - на початку III століття до н. е. Скіфія занепала через брак пасовищ для худоби. Північне Причорномор’я захопили сармати. Частина скіфського населення створила в пониззі Дніпра й Північного Криму Малу Скіфію. Державу скіфів згодом підкорили римляни.

445.

Доба героїчних походів козацтва

Перші два десятиліття XVII століття називають добою героїчних морських походів козацтва. Козаки атакували турецькі фортеці Очаків, Акерман, Кілію, Ізмаїл у Північному Причорномор’ї, Кафу в Криму, Варну в Болгарії, Синоп і Трапезунд у Туреччині, а також околиці столиці Османської імперії. Найпотужнішого удару запорожці на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним завдали 1616 р., коли було здобуто Кафу і визволено кілька тисяч полонених.

Переможні походи козаків викликали захоплення Європи, адже тогочасна турецька військова сила вважалася нездоланною (За підруч. В. Власова «Історія України. 8 клас»).

446.

Екологічна культура людини

Екологічна культура — це діяльність людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямована на організацію та трансформацію природного світу (об’єктів і процесів) відповідно до власних потреб та намірів. Механізм реалізації екологічної культури коріниться у способах та формах природокористування. У цьому процесі поєднуються всі прояви діяльності людини стосовно освоєння природи і створення власної реальності (3 підруч. Н. Заверухи та ін. «Основи екології»).

Екологічна культура — це такий напрям людської діяльності, від якого залежать нормальне існування сучасної цивілізації та її розвиток у майбутньому. Для формування ціннісних орієнтацій екологічної культури потрібні перехід до екологічно чистих технологій, відмова від хижацького ставлення до природи, формування нового гуманістичного світогляду (3 Інтернет-джерела http://intkonf.org/datsenko-vs-sanzharovska-lm- ekologichna-kultura).

Подальша життєдіяльність людства потребує нових засад взаємодії людини і природи, світоглядних змін, пов’язаних з переоцінкою місця людини у природному світі, корекції традиційних форм природокористування. Рівень екологічної культури значною мірою зумовлює екологічну безпеку країни, що є стержнем збалансованого розвитку суспільства (3 Інтернет-джерела http://library.pl.ua/nashi_vidannja/inshi_vidannja/ formuvannja_ekologichnoi_kulturi).





Перша публікація: 01/01/2016-2020

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.