Повторення відомостей про словосполучення та просте речення

391.

І. 1. Улітку в спраглому небі гойдається вітер одвічних лип (О. Гаран). 2. Золоте свічадорозливає теплі ноти дня (О. Довгоп’ят). 3. І ранній місяць, свіжий і дворогий, над головою в тебе зупинивсь (С. Гапябарда). 4. В грушах своїх загрузає осінь (С. Осика). 5. Минуло неділь зо дві (І. Нечуй-Левицький). 6. Греблі обсаджені столітніми вербами (І. Нечуй-Левицький). 7. На крилах жовтої синички летять думки у край чудес (А. Луговський). 8. А жита — як літайого, а літа — як жита (Б. Олійник).

ІІІ. Улітку в спраглому небі гойдається вітер одвічних лип (О. Гаран).

Речення розп., неокл., просте, двосклад., пошир., повне.

І ранній місяць, свіжий і дворогий, над головою в тебе зупинивсь (С. Галябарда).

Речення розп., неокл., просте, двосклад., пошир., повне, усклад, відокр. означ.

392.

а) Односкладні речення: 3 (безособове), 12 (неозначено-особове), 13 (безособове), 16 (неозначено-особове); б) неповні речення: 2, 6, 15; в) речення зі складеним присудком: 10, 11, 13, 14; г) речення зі складеним підметом: 5; ґ) спонукальні речення: 7; д) двоскладні непоширені речення: 4, 14, 17; е) складні речення: 17.

393.

І. План

1. Найавторитетніший представник українського мовознавства — Олександр Потебня.

2. Основні дослідницькі зацікавлення вченого були зосереджені в галузі слов’янознавства.

3. Український учений посів чільне місце в історії світового мовознавства.

II. Найавторитетнішим його представником був Олександр Потебня — лінгвіст і філософ. Закінчивши історико-філологічний факультет Харківського університету, працював в одній із гімназій міста Харкова, але потім усе ж повернувся до університету для наукової праці. Саме тоді гостро дискутувалося питання про місце у слов’янській спільноті українців, не визнаних на той час офіційною російською наукою окремим народом. Крім того, мовознавець багато працював над редагуванням і публікацією творів українських класиків. Створивши низку грунтовних наукових праць, український учений посів чільне місце в історії світового мовознавства.

395.

І. 1. Люди то здивовано, то хмуро подивлялись на стражників, на чужого чоловіка, один на одного (В. Винниченко). 2. При березі тихім вода пробігала, у діток про літо купальне питала(П. Мовчан). 3. Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю (М. Коцюбинський). 4. Я злякано поглянув на матір, та не побачив гніву на її обличчі (М. Стельмах). 5. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі (М. Стельмах). 6. Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа (В. Гончаренко). 7. То сонний сон вертаєвже додому, гнуздечки срібні випустив із рук (П. Мовчан).

396.

III. — Чи знаєш ти, яке дерево, крім калини, є символом нашої країни?

— Звісно. Це верба. Але я хотів би більше дізнатися про це дерево. Розкажи мені, будь ласка, де переважно росте верба.

— Найкраще верба росте на достатньо зволоженому грунті. Тому саме на берегах річок та озер, біля криниць можна побачити цю красуню з довгими вітами.

— Українці здавна шанують вербу, і тому скласти про неї багато прислів’їв та приказок. А яких саме?

— «На городі під вербою стоїть колодязь із водою», «Без верби і калини нема України», «Верба як трава лугова: ти її покоси, а вона знову виросте», «Як зацвіла верба — не за горами сівба», «Як мітла із верби — чисте подвір’я і стежки».

— Чи пов’язана верба з обрядовістю?

— Звичайно. Вербові галузки є атрибутом одного з найважливіших християнських свят, яке в народі називають Вербною неділею. У цей день люди несуть до церкви на освячення гілочки верби, якими потім злегка б’ють один одного примовляючи: «Не я б’ю — верба б’є. Віднині за тиждень буде Великдень».

— Дякую за змістовну розповідь. Я дізнався багато цікавого про один з рослинних символів України!

398.

III. Скрикне (дієсл.) сполохана (прикм.) пташка (ім.) і (спол.) грудкою (ім.) шугне (дієсл.) через (прийм.) вулицю (ім.) на (прийм.) сусідські (прикм.) черешні (ім.). Їм (займ.) хотілося(дієсл.) свіжого (прикм.) вітру, (ім.), шелесту (ім.) далеких (прикм.) гаїв (ім.)... Десь (присл.), за (прийм.) високим (прикм.) парканом (ім.), бавилися (дієсл.) і (спол.) виспівували (дієсл.) дітлахи (ім.).

IV. — А я думаю, що власник саду — дбайливий господар.

— Безумовно, це так, але чому він такий жадібний? Адже яблуні вродили рясно!

— Напевно, він вважає, що багатий урожай — це лише його заслуга. Чоловік докладав зусиль, щоб виростити сад.

— Невже йому не хочеться поділитися плодами з іншими людьми? Щирі слова подяки, які він міг би почути від них, набагато цінніші, ніж уторговані на базарі гроші.

— Очевидно, цьому чоловікові можна лише поспівчувати. Його серце не чутливе до прояву зворушливих почуттів.

— Як це сумно! Якби він зруйнував паркан, то його сад наповнився б веселим дитячим сміхом, а перехожі могли б милуватися деревцями.

— Хай господар так і вчинить! Тоді він зрозуміє, що ділитися з іншими людьми результатами своєї праці надзвичайно приємно.

— Звісно! Коли живеш не тільки для своєї вигоди, а й намагаєшся чинити добро іншим, це сповнює тебе радістю. Плекаймо в наших душах лише найкращі почуття!

399.

Автор картини «Дівчина з горностаєм» — видатний художник епохи Відродження Леонардо да Вінчі. Полотно зображує молоду дівчину, яка тримає на руках білого горностая. Дівчинаще зовсім юна і дуже вродлива. Вона задумливо дивиться кудись убік. Очевидно, її думкивитають десь далеко. Художник використав темне тло для картини та неяскраві кольори, щоб зобразити сукню дівчини. Саме тому увага зосереджується на обличчі красуні, зокрема на її погляді та м’якій усмішці. Картина загалом відображає юність і красу, створює враження витонченості. Розглядаючи полотно, мимоволі хочеться усміхнутися також.

400.

1. Назавжди залишаюся отут, в низовині незвітрених ще квітів (С. Осика). 2. Від Троянівки до Вовчої долини — сім кілометрів (Го. Тютюнник). 3. Рідна земле, дай мені снаги скрізь, у всьому буть самим собою (В. Тарасенко). 4. Благословенні будьте, гори, і ти, ріко мутная (П. Тичина). 5. Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла. (Л. Костенко). 6. Стоїть смерічка на горі у сонці, наче в янтарі (Д. Павличко). 7. Дерева хитались і, від страху наїживши голі віти, ніби силкувалися втекти (В. Винниченко). 8. Літа, як стрілки, не переведеш, життя, як гирю часу, не підтягнеш (Т. Севернюк). 9. З літами, що там не кажіть, стаєш куди мудрішим (О. Підсуха). 10. Твої руки лагідні, як сон, ніжно опускаються на плечі (А. Луговський).

401.

І. 1. Була весна весела, щедра, мила, промінням грала, сипала квітки, вона летіла прудко, мов стокрила, за нею вслід співучії пташки! (Леся Українка). 2. На самому дні яру, біля криниці з великим журавлем, обсаджена навкруги садком, стояла хата Марка Чумаченка, батька Мотриного... (В. Винниченко). 3. Найдорожча пісня — недоспівана, а найліпша — та, що не знайду (П. Осадчук). 4. Почекавши трохи, я зліз із воза, розплатився з дядьками і, взявши свого чемоданчика, пішов до ганку (В. Винниченко). 5. Сповідуюсь. Перед Всесущим Богом та материнським поглядом простим, який в далеку проводжав дорогу і вслід мене не раз перехрестив (А. Луговський).

II. На самому дні яру, біля криниці з великим журавлем, обсаджена навкруги садком, стоялахата Марка Чумаченка,. батька Мотриного... (В. Винниченко).

Речення розп., неокл., просте, двосклад., пошир., повне, ускладн. відокрем, означ., відокрем, уточ. означ, та уточ. обстав.

Почекашии трохи, я зліз із воза, розплатився з дядьками і, взявши свого чемоданчика, пішовдо ганку. (В. Винниченко).

Речення розп., неокл., просте, пошир., двоскл., повне, ускладн. однор. чл. реч. (зліз, розплатився і пішов, пош., присуд., вираж, дієсл., зміш. зв’яз., єднальн. віднош., стос. сл. я) та відокрем, обстав.