Розв’язання усіх вправ і завдань до підручника «УКРАЇНСЬКА МОВА. 6 клас» Глазова О. П. - 2016 рік

ЗАЙМЕННИК

§ 44. Присвійні займенники

495. Мій (народ), його (душа), (все) моє, (все) наше, (все) твоє.

496. 2. Моє (1 ос.) серце в Україні і душа моя (1 ос). 3. І душі наші (1 ос.) — мов пісні. 4. Твоє (2 ос.) безсмертя в силі духу твого (2 ос). Твоя(2 ос.) тимчасовість у бездуховності твоїй (2 ос.) 5. У всякого своя (будь-якій ос.) доля і свій (будь-якій ос.) шлях широкий.

Я не я, і хата не моя — не мати ніякого відношення до чогось, намагатися відго­родитися від усього.

497. 1. Хто не додержує свого (с. р., одн., Р. в.) слова, той сам себе зневажає. 2. Усе живе й цвіте в душі моїй (ж. р., одн., М. в.). 3. Шука козак свою (ж.р.. одн., Зн. в.) долю. 4. Я в казку дивну свою (ж. р., одн., Зн. в.) усю фантазію віллю. 5. А він заспівав матерів своїх (мн., Р. в.) пісню велику. 6. І всміхнуться сині очі од пісень моїх (мн., Р. в.).

499. 1. Дніпро витікав з-під його руки. 2. Світлі ідуть матері. Зір їх красою сія. 3. Мати наша — сивая горлиця, все до її серденька горнеться. 4. Син проснувся. Зву­чать його кроки. 5. Мов бронзові колони, його руки.

500. 1. Наші (хто?) їдуть, ваші (хто?) йдуть, наші (хто?) ваших (кого?) під­везуть. 2. Побачиш своїх (кого?) — кланяйся нашим (кому?). 3. Своїх (кого?) не страхай, а наші (хто?) й так не бояться. 4. «Помагай, Боже, нашим!» (кому?) — «А котрі ж ваші?» (хто?) — «Котрі подужають!»

Виділені слова виступають іменниками. Вони мають самостійне лексичне значен­ня, не вказують на предмет, як займенники, а називають його.

Наші — ті, хто належать до однієї з нами держави, армії тощо.

Ваші — родичі або близькі вам люди.

Свої — ті, хто перебувають у родинних, дружніх або інших близьких стосунках чи пов’язаний місцем постійного проживання, спільною працею, спільними переконаннями тощо.

501. «До свого роду хоч і через воду»

Уся українська народна етика зводиться до сімейної моралі, заснованої на по­чутті роду, родини. Пошанне ставлення до рідні проповідують українські народні прислів’я і приказки («Хоч і по коліна в воду, аби до свого роду», «Свого доправляй­ся, роду не чужайся», «Нема в світі, як родина!», «Свій хоть не заплаче, то скривить­ся, хоть не скривиться, то не висміє»). Жити на світі без зв’язків із родом і родинної підтримки важко: «Ой вийду я за ворота — стою, як сирота, Ніхто мене не спитає, що роду немає...», Як «нема роду — родиночки», то «ні до чого притулитися», «нікому порадоньки дати». Особливо нестерпним є становище поза родом у чужому краї: «Я в чужій стороні, нема роду при мені, Ані роду, ні родини, ні просвітлої години, Ні отця, ні матусі, ні рідного брата». Без зв’язку з ріднею, як і з рідною країною, людина без­порадна: «Ані дитини, ані родини, Ні рідненького вітця, Я ходжу-броджу по чужім краю Яко блудненька вівця».

Українському роду нема переводу. Саме через відчуття роду і завдяки йому ко­жна людина приходить до світлого образу України, до щирих, глибоких і чесних роздумів про найістотніший, найголовніший сенс людського життя.