Розв’язання усіх вправ і завдань до підручника «УКРАЇНСЬКА МОВА. 6 клас» Єрмоленко С. Я. - 2016 рік

ЗВ'ЯЗНЕ МОВЛЕННЯ

§ 69. Письмовий докладний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами роздуму

566. 1. Тема: як у хлопчика з’явилися черевики.

Основна думка: за добро завжди платять добром.

2. Земля грудками взялася — так холодно, що аж земля змерзалася так, що утворилися грудочки.

Зима з-за гори виглядає — незабаром розпочнеться зима.

Сльози на очі навернулися — хтось розплакався.

Дух по вагону пішов — чимось дуже запахло.

3. Дайте відповіді на запитання.

— Куди збирався йти з пампушками герой твору? — На залізничну станцію.

— Чому хлопець не зміг продавати пампушки? — Тому що втямив — люди на фронт їдуть, може, їх усіх повбиває завтра, і пожалів солдатів.

— Як солдати подякували хлопцеві? — Вони поклали йому в кошик два зелені зошити, чотири олівці й старі солдатські черевики.

— Чому пам’ять про солдатські черевики збереглася на все життя? — Тому що хлопчик був вдячний солдатам за їхню доброту. Ті черевики він носив аж до шостого класу, вони були дуже міцні й теплі.

— Чи зрозумілі вам, сучасним дітям, переживання й почуття хлопчика воєнних часів? — Не кожна дитина може зрозуміти ці переживання, тому що більшість дітей живе у забезпечених сім’ях, і не постає питання, що немає взуття, для того щоб піти до школи.

567.

568. Восени сорок третього року ми дуже бідували. Вже зима з-за гори виглядала, мені в перший клас іти, а взувачки — ніякої. Мати напекла пампушок та й каже: «Понеси на станцію, продай солдатам».

На станції я заліз у вагон і не знаю, що казати. Немолодий солдат з рудими вусами запитав: «Продаєш? По чому штука?»

А я мовчу, тому що втямив: люди на фронт їдуть, може, їх усіх повбиває завтра, а я з них гроші братиму. Мені стало соромно, на очі навернулися сльози. Я сказав: «Я не продаю, так беріть».

Солдат простягнув руку, взяв одну пампушку, розломив, і дух по вагону пішов. Одкусив він шматок, жує і дивиться на мої ноги. Кошик пішов по вагону. У цю мить засвистів паровозний свисток. Вусатий ухопив кошик, втиснув мені в руки і в спину штовхає: «Біжи, хлопче, зараз рушаємо».

Йду додому, і чомусь мені все ще соромно. Аж за станцією відчув, що кошик не порожній. Дивлюся, а там два зошити й чотири олівці. А під зошитами — солдатські черевики. Добрячі, цілі, тільки один більший, а другий — менший, і задники позлизувані.

Ті черевики я носив до шостого класу, міцнішої і теплішої взувачки не пам’ятаю в житті.