Відповіді до підручника Географія 8 клас - Бойко В.М. 2016-2020

Розділ IV. Населення України та світу
Тема 5. Зайнятість населення в світі й Україні
58. Зайнятість населення

Знайдіть в Інтернеті інформацію про дитячу працю в країнах світу. На основі цього обгрунтуйте думку про доцільність/ недоцільність використання дитячої праці.

Група 1 — переваги залучення дітей до праці

Група 2 — небезпеки використання дитячої робочої сили.

Праця дітей у сучасному світі є комплексною проблемою, масштаби якої величезні. Так, одні діти працюють через економічні причини (Азія, Африка, Східна Європа), інші — через соціальні причини (Західна Європа, США, країни, що розвиваються), треті — через історичні традиції власної держави, де дитяча праця — це закономірне явище для країни (мусульманські країни та країни Азії та Африки).

За оцінками Міжнародної організації праці, лише в країнах, що розвиваються, експлуатують близько 250 млн дітей від 5 до 14 років. Із низ близько 120 млн працюють повний робочий день. Найбільше використовують дитячу працю в Азії (61 % або 153 млн дітей), Африці (32 % або 80 млн дітей) та Латинській Америці (7 % або 17.5 млн дітей). Дитяча праця притаманна також індустріально розвиненим країнам. Серед країни Європи найбільша кількість дітей, які працюють, в Італії. Чимала кількість дітей працює у Великобританії та США. Останнім часом в Центральній та Східній Європі труднощі переходу до ринкових відносин призвели до значного збільшення експлуатації дітей. За оцінками фахівців у Європі налічують близько 1,5 млн дітей, які працюють. Щодо України, то таких дітей нараховують понад 60 тис. Хоча ця кількість є значно більшою, бо роботодавці стараються не афішувати дитячу працю на власних підприємствах, адже це зобов’язує їх нести юридичну відповідальність за них та «невигідні» фінансові затрати.

Тож бачимо, що проблема дитячої праці набула світових масштабів через економічні, соціальні та історичні причини.

Група 1. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Неповнолітні мають рівне з іншими громадянами право на працю. Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Разом з тим у галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці неповнолітні користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, що досягли 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Людина розвивається духовно й фізично лише в праці. Без праці вона деградує. У процесі фізичної праці в учнів розвивається мускулатура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються, про їх призначення, збагачують свій словниковий запас. Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Продуктивна праця спрямована на створення матеріальних благ. Виховні можливості продуктивної праці виявляються в таких аспектах:

✵  працюючи поруч із дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності;

✵  виготовляючи продукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здатний, у нього з’являється впевненість у собі, а добре зроблена річ приносить естетичне задоволення;

✵  плата за роботу переконує учня в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать ощадливості, раціональної організації власного життя, сприяють формуванню вміння співвідносити задоволення потреб із реальними можливостями;

✵  продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціативність, точність і старанність.

Група 2. Під терміном «дитяча праця», що викликає суперечки, здебільшого розуміють багатогодинну, низькооплачувану роботу, іноді у шкідливих для здоров’я умовах. Займатися цією робою змушує бідність. Невеликий дитячий заробіток дозволяє безробітним батькам забезпечити мінімальні потреби сім’ї.

Діти-працівники зазвичай не мають доступу до базової шкільної освіти, нормальної соціальної інтеграції, особистого розвитку та емоційної підтримки своєї родини.

Від різних видів праці діти можуть зазнати негативних наслідків для здоров’я та безпеки.

Фізичні травми та каліцтва спричиняються необережним поводженням із машинним обладнанням ферм та фабрик, інцидентами, пов’язаними з працею з мачете на цукрових плантаціях, та цілою низкою ризиків, наявних у вугледобувній, керамічній чи піротехнічній галузях.

Отруєння пестицидами є однією з найбільших причин смертності серед дітей- працівників. На Шрі-Ланці пестициди вбивають більше дітей, ніж дифтерія, малярія, дитячий параліч та правець разом. У масштабах планети щорічні показники дитячої смертності від пестицидів сягають цифри в 40 000 осіб.

Вади зросту переважають серед дітей-працівників, які зазвичай мають менший зріст та меншу масу, ніж решта дітей. Ці вади також накладають відбиток на їхнє доросле життя.

Довготривалі проблеми зі здоров’ям, наприклад, хвороби дихання, асбестоз та розмаїття видів ракових захворювань поширені в країнах, де діти змушені працювати з небезпечними хімічними речовинами.

ВІЛ/СНІД та інші хвороби, що передаються статевим шляхом, поширені у близько одного мільйона дітей, яких щорічно змушують ставати на шлях проституції; вагітність, наркоманія та психічні хвороби звичні для дітей, залучених до цієї діяльності.

Виснаження та погане харчування є наслідком того, що діти, які ще недостатньо фізично та психічно розвинені, змушені працювати протягом довгих годин у нестерпних умовах; їхніх заробітків, однак, недостатньо для того, щоб вони змогли себе належним чином прогодувати.

Діти, яких використовують для трудової та сексуальної експлуатації, дістають психологічні, моральні та фізичні травми. Така праця може мати негативні наслідки для психічного, духовного, морального та соціального розвитку дитини через:

✵  нездатність дитини-працівника нормально вчитися у школі або через невідвідування школи, або через перевтому й нездатність зосередитися на шкільних предметах, а тому діти-працівники не отримують нормальної освіти;

✵  розрив соціальних зв’язків (діти-працівники зазвичай не мають часу спілкуватися зі своїми друзями). Такий розрив також пов’язаний з тим, що дитина, яка працює, зазвичай відсутня в школі та не має можливості соціалізуватися й гратися зі своїми однолітками;

✵  монотонну, неспонукальну діяльність, що має негативний вплив на майбутню креативність та гнучкість дитини. Фах чи вид діяльності, яким дитина-працівник навчиться «на робочому місці», зазвичай дуже вузькі; дуже часто це низькокваліфіковані професії. Така діяльність не дозволить дитині здобути потрібну гнучкість та потрібні навички, якими вона зможе скористатися у своєму дорослому житті;

✵ всі види поганого ставлення, зокрема неуважність, неадекватне чи жорстке ставлення, емоційне зловживання та примус.

Запитання і завдання для самоконтролю навчальних досягнень

1. Б.

2. Г.

3. А.

4. Б.

5. В.

6. Г.

7. В.

8. (1-В, 2-Г, 3-Д; 4-А).

9 .Для чого і яким чином уряди країн здійснюють демографічну політику?

Демографічна політика— це система заходів (економічних, адміністративно- правових, виховних та пропагандистських), що їх проводить уряд держави для зміни демографічної ситуації в бажаний бік.

Найбільш яскравим прикладом здійснення демографічної політики на зменшення приросту населення (за рахунок зменшення народжуваності) є країни Азії. Там вона охоплює переважну більшість жителів. У першу чергу це стосується країн з найбільшою у світі кількістю населення — Китай, Індія, Індонезія, Пакистан, Бангладеш, Малайзія, Таїланд, Філіппіни. Доволі активну демографічну політику проводять також у країнах Латинської Америки, деяких країнах Північної Африки. У цих країнах основна мета демографічної політики полягає в зниженні коефіцієнтів народжуваності та природного приросту населення. Народжуваність зменшується в результаті популяризації та поширення контрацептивів, санітарної освіти, консультування з питань планування сім’ї, пропаганди переваг малодітної сім’ї, а також стимулювання малодітності за допомогою різного роду економічних і адміністративних заходів. Деякі країни як один з таких заходів не лише допускають, але й усіляко вітають добровільну стерилізацію чоловіків і жінок.

Однак в інших частинах світу, що розвивається, особливо в мусульманських країнах, вона поки ще отримала незначне поширення.

Типовий приклад демографічної політики, спрямованої на зростання природного приросту (за рахунок збільшення народжуваності) — країни Західної Європи. Демографічна проблема залишається доволі гострою серед глобальних проблем людства. До числа економічних заходів, спрямованих переважно на стимулювання народжуваності, належать оплачувані відпустки й різні допомоги при народженні дітей, допомоги на дітей, залежно від їх кількості, віку й складу родини (за прогресивною шкалою), різні позички, кредити, податкові й житлові пільги тощо. До адміністративно- правових заходів входять законодавчі акти, що регулюють вік вступу в шлюб, розірвання шлюбу, ставлення до абортів і застосування контрацептивів, майновий стан матері й дітей у разі розпаду сім’ї, режим праці жінок, які працюють та ін. Виховні і пропагандистські заходи спрямовані на формування громадської думки, норм і стандартів демографічної поведінки, визначення ставлення до релігійних й інших традицій та звичаїв відтворення населення та політики планування сім’ї (внутрісімейного регулювання дітонародження), до статевого виховання та освіти молоді та ін.

10. Які є види міграцій за причинами виникнення?

Причини міграції можуть бути економічні, національні, політичні, екологічні тощо. Найбільш типовими причинами міграції є:

✵  бажання кращих умов і якості життя;

✵  можливість реалізації своїх професійних орієнтацій: отримання роботи в іншому місці проживання на кращих умовах оплати, за фахом і на омріяній посаді;

✵  потреба в оновленні життя, визначеній культурі й знаннях;

✵  зміни в регіональному розміщенні виробництва, його реструктуризації;

✵  стан здоров’я і необхідність змін кліматичних умов;

✵  сімейно-шлюбні відносини, об’єднання з близькими;

✵  соціальні й етнічні конфлікти, війни;

✵  трудові конфлікти та конфлікти в сім’ї;

✵  випадкові обставини та інше.

Одні причини міграції мають груповий і масовий характер, інші — індивідуальний. Є також причини типові й особливі, об’єктивні й суб’єктивні. Причини міграції в різних регіонах неоднакові, по-різному співвідносяться економічні та соціальні причини міграції.

Особливе місце серед причин міграції населення посідає стан навколишнього середовища, що є важливою умовою, яка визначає якість життя і фізичне самопочуття людей.

Класифікація міграційних процесів та їх особливості

Міграція буває внутрішня (в середині країни) і зовнішня (з виїздом за державний кордон — еміграція).

За часовими ознаками міграцію поділяють на:

✵  постійну (безповоротну), що пов’язана з остаточною зміною постійного місця проживання;

✵  тимчасову, що припускає переселення на визначений термін (наприклад, навчання чи робота за контрактом);

✵  сезонну, що включає щорічні переміщення людей у визначені періоди року (наприклад, збір врожаю);

✵  маятникову, що пов’язана з регулярними поїздками до місця роботи чи навчання за межі свого населеного пункту;

✵  епізодичну — поїздки (туристичні, комерційні, культурно-побутові тощо), нерегулярні як за часом, так і за напрямом.

11. Як групують міста за виконуваними функціями?

Функції міст формуються зосередженими у них підприємствами, установами, закладами, що належать до різних видів людської діяльності та мають те чи інше значення для зайнятості місцевого населення і для життєдіяльності країни. За цією ознакою міста поділяють на багатофункціональні, з переважанням кількох функцій і здебільшого однофункціональні. Зазвичай що більше місто, то більше функцій воно виконує (адміністративні, промислові, транспортні, культурно-освітні, торговельні, фінансово- ділові, туристичні, розважальні тощо). Водночас багатофункціональними можуть бути й малі міста, а великі міста можуть виконувати обмежену кількість функцій чи бути відомими у всьому світі за однією провідною функцією. Такими, наприклад, є Магнітогорськ (Росія) — промисловий центр, Лас-Вегас (США) — центр розважального відпочинку й туризму, Кембридж (Велика Британія) — центр науки й освіти, Мекка (Саудівська Аравія) — релігійний центр. У більшості країн світу найбільшими багатофункціональними містами є столиці, а у Канаді, США, Австралії, Бразилії столичні міста виконують переважно адміністративно-ділові функції.

В Україні серед багатофункціональних міст виділяють: столиця держави — політичний, культурний, освітньо-науковий і господарський центр та обласні центри, що поєднують адміністративні й різноманітні економічні та соціальні функції. До групи міст з переважанням кількох функцій належать промислово-транспортні центри (Маріуполь, Кременчук, Ковель, Знам’янка, Южне), промислові й освітньо-культурні центри (Кривий Ріг, Кам’янець-Подільський, Умань, Мукачеве), а також місцеві «ділові центри» (малі й середні міста, що виконують адміністративну функцію).

12. У яких регіонах України найбільш різноманітний етнічний склад населення? Чому?

Найбільш різноманітний етнічний склад населення — у Криму, деяких прикордонних областях, а також у промислових регіонах і великих містах, що зумовлено міграцією сюди людей різних національностей на роботу і навчання.