Відповіді до підручника Географія 8 клас - Бойко В.М. 2016-2020

Розділ ІІІ. Природні умови і ресурси України
Тема 8. Природокористування
47. Заходи щодо раціонального природокористування

У чому полягає концепція сталого розвитку людства?

Сталий розвиток — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства та захистом інтересів майбутніх поколінь, включно з їх потребами в безпечному й здоровому довкіллі.

Концепція сталого розвитку набуває значного поширення як одна з провідних глобальних проблем людства, що має міждисциплінарний характер і яку розглядають у багатьох аспектах і ракурсах. Вона охоплює, як мінімум, дві найважливіші ідеї:

✵ цей розвиток передбачає вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. Розвиток буде сталим лише тоді, коли буде досягнута рівновага між різними факторами, що зумовлюють загальний рівень життя;

✵ нинішнє покоління має обов’язок перед прийдешніми поколіннями залишити достатні запаси соціальних, природних та економічних ресурсів для того, щоб вони могли забезпечити для себе рівень добробу ту не нижчий за той, що ми маємо тепер.

Ця концепція ставить фундаментальне завдання — поєднати динамічний економічний розвиток з наданням рівних можливостей кожному члену суспільства (за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів та ліквідації залежності між економічним зростанням та забрудненням довкілля).

Досягнення сталого розвитку у широкому розумінні має такі основні напрямки й аспекти.

Економічний аспект: господарська діяльність людства має орієнтуватися не на щораз більше споживання ресурсів біосфери, а на його раціоналізацію. Подальший розвиток має відбуватися не зі збільшення матеріального виробництва, а з інтенсифікації господарства за рахунок інформаційних технологій. Високі темпи економічного зростання, з одного боку, є благом, оскільки вони забезпечують потреби населення, які зростають, а з іншого — злом, бо спричиняють все більше техногенне навантаження на довкілля та його деградацію.

Демографічний аспект: виважена демографічна політика в різних країнах і регіонах має стати обов’язковою складовою сталого розвитку. Важливу роль у стратегії економічного зростання відводять питанням регулювання природного приросту в країнах з високим рівнем народжуваності та недостатньо високим економічним розвитком.

Соціальний аспект: сталий розвиток орієнтований на подолання великої різниці в рівнях доходів і якості життя людей між різними країнами, різними групами й прошарками населення.

Екологічний аспект: будь-яке господарське рішення має враховувати близькі й далекі його соціально-екологічні наслідки. Реальний природно-ресурсний потенціал біосфери обмежений. Тому необхідні певні норми й обмеження щодо його використання.

Культурологічний аспект: традиційні стереотипи й орієнтири життєдіяльності мають замінюватись новими поглядами. Необхідний перегляд «споживчого» підходу, розуміння єдності національно-регіональних цінностей і глобальних загальнолюдських пріоритетів.

Прогностичний аспект: ефективність управлінських рішень стане значно вищою, якщо вони спиратимуться на достовірне прогнозування процесів соціально- економічного розвитку.

У центрі концепції сталого розвитку стоїть людина, оскільки вона сама з її потребами є метою суспільної діяльності, вона також є основним фактором досягнення мети. Людина не лише наділена інтелектом, але й здатна робити вибір. Тому перехід людства до сталого розвитку призведе до гармонізації взаємодії з природою всієї світової спільноти, формування сфери розуму (ноосфери), а мірою національного та індивідуального багатства стануть духовні цінності та знання людини, яка житиме в гармонії з навколишнім середовищем.

Основними завданнями сталого розвитку є:

1. Відновлення і подальше збереження в потрібному обсязі на необхідній площі природних екосистем та їхньої здатності до самовідтворення.

2. Забезпечення при цьому випереджального розв’язання проблеми: економічного, соціального, демографічного і духовного розвитку.

3. Узгодження темпів економічного розвитку з господарською ємністю екосистем.

Виділяють чотири рівні сталого розвитку: індивідуальний, локальний, національний, глобальний.

Основними принципами сталого розвитку є:

✵ повага і турбота до всіх живих співтовариств;

✵ поліпшення якості людського життя;

✵ збереження життєздатності і розмаїтості Землі;

✵ забезпечення сталого використання відновлюваних ресурсів;

✵ мінімізація виснаження невідновлюваних ресурсів;

✵ зміна індивідуальних позицій і діяльності.

Таким чином, концепція сталого розвитку відбиває розуміння тісного взаємозв’язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства а також і того факту, що вони можуть бути вирішені лише комплексно за умови тісної співпраці та координації зусиль усіх країн світу.

Сталий розвиток ставить питання про мету існування людини й суспільства, вимагає перегляду взаємовідносин між людиною і природою, а також соціальної справедливості та рівності.

Які заходи щодо раціонального природокористування необхідно впроваджувати в Україні?

Надзвичайно важливим завданням концепції сталого розвитку в Україні є перехід до раціонального природокористування. Воно передбачає активне впровадження низки заходів у різних галузях життєдіяльності суспільства — промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті, житлово-комунальному господарстві, сфері обслуговування і відпочинку населення. Ці заходи можуть мати різний характер: технічний (вдосконалення наявних і розробка нових технологічних процесів), економічний (встановлення плати за спожиті ресурси, економічних санкцій за заподіяння шкоди навколишньому середовищу), юридичний (розробка й прийняття національного природоохоронного законодавства, приєднання до міжнародних угод), освітньо-виховний (формування екологічної культури населення), громадський (контроль за екологічною ситуацією з боку громадськості).

Заходи щодо раціонального природокористування та охорони природи здійснюють за трьома основними взаємозв’язаними напрямами.

1. Економна експлуатація природних ресурсів (ресурсозбереження). Передбачає зменшення затрат сировини, палива, енергії для виробництва різних видів продукції. Для цього необхідно впроваджувати ресурсо- та енергозберігальну техніку й технології у промисловості, сільському господарстві, на транспорті та в інших галузях господарства. У наш час в Україні на виробництво одиниці продукції витрачають у кілька разів більше сировини та енергії, ніж у розвинутих країнах Західної Європи.

Великі можливості економії має комплексне використання ресурсів. Майже всі види природної сировини містять супутні компоненти. Наприклад, у залізних рудах є Германій, Скандій, Ванадій, Аурум, Гідраргірум, Вісмут, Стронцій, Нікол, Титан, Уран. А нині з руди, крім заліза, вилучають в Україні не більше двох додаткових компонентів, решта йдуть у відвали. Залишкові продукти гірничодобувної промисловості (породи, що утворилися при розкриванні копалин або після вилучення корисних компонентів) можна використовувати у будівництві.

Істотну економію дозволяє здійснити повернення в господарський обіг матеріалів, які містяться у промислових, сільськогосподарських, побутових та інших відходах. Наприклад, у сільському господарстві з давніх-давен використовують органічні сільськогосподарські та побутові відходи у вигляді гною та компосту. Багато використаних матеріалів (брухт, макулатура (картон і папір), скло, пластик, гумові шини, тканини, технічні оливи) стають вторинними ресурсами. Вони задовольняють нині 40 % потреб світової промисловості, тоді як в Україні — менше 5 %.

2. Зменшення й очищення викидів у довкілля та знешкодження відходів.

Щорічно в Україні утворюється близько 1 млрдт газоподібних, рідких і твердих

відходів виробництва та споживання. Багато з них містять шкідливі для людини й природного довкілля речовини. Великі площі займають нагромадження відходів видобування і переробки корисних копалин та звалища сміття. Значним чинником отруєння довкілля є хімізація сільського господарства.

Щоб зменшити та очистити викиди, впроваджують маловідходні й безвідходні технології, замкнуті цикли водокористування; стічні води та пнло-газові викиди пропускають через спеціальні очисні станції та агрегати, де знезаражують, вловлюють або знешкоджують забруднюючі домішки; переводять транспортні засоби на екологічно безпечні види палива (наприклад, біопаливо); створюють зелені зони уздовж автомагістралей, у містах і навколо них. Перехід на форму рільництва, яка застосовує органічні добрива й біологічні методи захисту рослин від шкідників і бур’янів, дасть можливість виключити застосування отрутохімікатів і мінеральних добрив.

Очистити середовище від нагромаджень промислових відходів і сміттєзвалищ та запобігти утворенню нових дає можливість утилізація — використання відходів як вторинних ресурсів. Брухт, макулатура, склотара йдуть у повторне виробництво, «пуста» порода служить сировиною для виробництва будматеріалів, розроблено способи переробки хімічних матеріалів. Сільськогосподарські та продовольчі відходи, тирса й залишки деревини, текстиль є сировиною для виробництва палива. Важливою початковою ланкою утилізації побутового сміття є сортування, яке може здійснюватися як на сміттєпереробних заводах, так і самим населенням.

3. Охорона й відтворення природних умов і ресурсів. Цей напрям передбачає заходи щодо збереження і примноження біологічного розмаїття, охорони джерел і малих річок, збереження грунтів і відновлення їх родючості, лісовідновлення, охорони ландшафтів тощо. Дедалі більш актуальною в Україні є рекультивація— комплекс робіт, спрямованих на відновлення порушених земель. Завдяки цьому на місці колишніх кар’єрів, відвалів чи смітників можна знову побачити природні ландшафти, сільськогосподарські угіддя або ж місця для відпочинку людей.

Проведення природоохоронних заходів — це важливе завдання держави й місцевих органів влади. їх здійснення потребує чималих коштів, зусиль, пошуку нових рішень, а їх невиконання ставить під загрозу існування майбутніх поколінь. Збереження довкілля великою мірою залежить від кожного з нас, від усвідомлення нерозривності наших зв’язків з природою, від нашої громадянської позиції та від нашої щоденної поведінки.