Відповіді до підручника Географія 8 клас - Бойко В.М. 2016-2020

Розділ ІІІ. Природні умови і ресурси України
Тема 1. Рельєф, тектонічна і геологічна будова, мінеральні ресурси
16. Геологічна будова

Під час геолого-розвідувальних бурових робіт на поверхню зі свердловини було піднято рані породи: граніт архейського віку, пісковик кембрійського віку, мергель палеогенового віку, доломіт пермського віку, пісок четвертинного віку, глину юрського віку. Розташуйте ці породи в порядку їх залягання від поверхні у глиб надр за умови непорушності залягання шарів.

1. Пісок четвертинного віку.

2. Мергель палеогенового віку.

3. Глина юрського віку.

4. Доломіт пермського віку.

5. Пісковик кембрійського віку.

6. Граніт архейського віку.

П. Тутковський разом з учнями досліджував Овруцький та Коростенський райони, що на Житомирщині. Особливо їх там цікавила унікальна пам’ятка природи. Використовуючи Інтернет-ресурси, дізнайтеся, що вони досліджували.

У 1904 р. Павло Тутковський прийняв пропозицію куратора Київського навчального округу й став інспектором народних училищ Луцького повіту Волинської губернії. У Луцьку він продовжує польові роботи, розпочаті ще 1900 року, як позаштатний працівник геологічного комітету. Проводив геологічні дослідження вздовж залізниці Київ — Ковель, що тоді проектувалася. У 1909 р. він з усією родиною переїздить до Житомира, де його призначили директором народних училищ Волинської губернії. Будучи інспектором, Павло Аполлонович багато мандрував і спостерігав природу улюбленої Волині. У Житомирі він прожив 9 років. Цей період його життя був пов’язаний з Товариством дослідників Волині. Особливе місце в колі географічних інтересів посідала унікальна пам’ятка поліської природи — Словечансько-Овруцький кряж. Цій темі була присвячена його праця «Словечансько-Овруцький кряж та узбережжя ріки Словечни». Географічну тематику висвітлювали також його праці «Зональність ландшафтів Волинської губернії», «Бурштин у Волинській губернії», «З геології міста Житомира» та ін.

Працюючи в Києві на високих посадах, вчений не залишив з дорогу йому Волинь. Разом з учнями він проводив дослідження в Овруцькому та Коростенському районах, приїздив на засідання Товариства дослідників Волині. У Житомирі П. А. Тутковський залишив по собі добрий слід не лише як вчений і краєзнавець. Геологічні розвідки проводили багато природодослідників. Використовуючи різні джерела інформації, дізнайтеся про історію геологічних досліджень території нашої країни Г. Капустіним, В. Зуєвим, В. Вернадським, В. Боднарчуком (на вибір).

Григорій Григорович Капустін (1680— рік смерті невідомий). Син селянина- кріпака. Народився і виріс у селі Данилівське колишнього Костромського повіту. Від народження Григорій був дуже допитливим, схильним до наук, до того ж володів багатьма талантами. Головною пристрастю його життя була геологія. Безупинно розширюючи свої знання, він розвинув у собі рідкісне вміння: за незначними прикметами на поверхні землі дізнаватися, де та які саме в її надрах лежать мінерали й гірські породи.

У Санкт-Петербурзі стало відомо про незвичайні таланти Г. Капустіна, тому він був викликаний у столицю до Берг-Колегії (гірське управління). За царським указам Григорій Григорович Капустін неодноразово брав участь у різних експедиціях, організованих з метою пошуку корисних копалин.

За період з 1715 до 1723 року ним були відкриті родовища золота, срібла та інших руд, але головне його відкриття — це «горючий камінь», — першосортні вугілля Донецького краю.

У 1721 році за указом Петра І була організована перша державна експедиція щодо розвідування надр Донецького басейну, яку очолив Григорій Капустін. Дослідження проходили вздовж течії Дону й Сіверського Дінця. У кінці цього самого року Григорій Капустін знаходить уздовж течії річки Кундруча (притока р. Дон) родовище кам’яного вугілля.

Удруге Капустін був посланий на р. Дон у Козачі містечка, тобто в район нинішнього міста Шахти Ростовської області РФ, а також у район, де зараз розташоване м. Лисичанськ. Він отримав точні вказівки щодо відбору зразків вугілля, випробування яких повинна проводити в Москві Берг-колегія. Це відкриття поклало початок робіт з розвідки кам’яного вугілля на території Донецького басейну. У містах Лисичанськ і Макіївка встановлені пам’ятники Григорію Григоровичу Капустіну, один з парків Макіївки названий в його честь.

Василь Федорович Зуєв— народився 12 січня 1754 у Санкт-Петербурзі, в сім’ї солдата. Вчився в академічній гімназії та університеті. У 1774 р. був відряджений за кордон. У Лейдені і Страсбурзі вивчав природничу історію, фізику, хімію, метафізику та інші науки. Повернувшись з-за кордону, захистив дисертацію.

Як студент Академічного університету, В. Зуєв брав участь у відомій експедиції П.-С. Палласа, відвідав Урал, р. Об, Індерські гори та ін., залишив багато власної інформації у записках Палласа.

У 1781 академія доручила Василю Зуєву дослідження території між річками Буг і Дніпро та в дельті Дніпра. У своїх «Путешественных записках от Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 г.» дослідник описує все цікаве, що було на його шляху у цій подорожі. Зокрема, описує населення, його склад і звичаї, описує Чортомлицький курган. На особливу увагу заслуговує його запис про наявність у районі злиття річок Інгулець і Саксагань залізної руди, яку він називає «залізним шифером». Це перша у науковій літературі згадка про поклади криворізьких залізних руд.

Володимир Іванович Вернадський народився 28 лютого 1863 р. у Петербурзі у родині професора політичної економії і статистики Івана Васильовича Вернадського, який закінчив Київський університет і багато років у ньому викладав. Дитинство майбутнього вченого минуло в Харкові, тому глибоке відчуття українських коренів назавжди залишилося у душі юнака.

У 1881 році, закінчивши гімназію, Володимир вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету, де займається мінералогією і кристалографією. Після закінчення університету зі званням кандидата наук, залишається при цьому закладі хранителем Мінералогічного кабінету для підготовки до професорства.

У 1887 році молодий учений досліджує поклади фосфоритів у Смоленській губернії, а в наступному році відправляється у тривале закордонне відрядження до Мюнхена, де проходить стажування у видатного фахівця в галузі кристалографії П. Грота. Перебуваючи в Європі, В. Вернадський багато подорожує, працює в музеях і наукових установах, бере участь у роботі Міжнародного геологічного конгресу в Лондоні.

Повернувшись до Росії у 1890 році, вчений займається грунтознавчими дослідженнями, очолює кафедру мінералогії і кристалографії, а після захисту докторської дисертації на тему «Явище ковзання кристалічної речовини» у 1898 р. його призначають на посаду професора Московського університету. У ці роки В. Вернадський керує геологічними дослідженнями на Лівобережній Україні, у Польщі, на Уралі, у Криму та на Кавказі.

Знаменною науковою подією стала промова «Завдання дня в області радію», виголошена Вернадським 29 грудня 1910 року на загальних зборах Російської Академії наук, після якої навколо дослідника починає формуватися наукова школа, що орієнтувалася на комплексне застосування геологічних, хімічних і фізичних методів вивчення порід, будови та еволюції Землі.

Життя В. І. Вернадського було пов’язане з Україною, яку він досліджував, знав досконало й вважав своєю землею. Саме в полтавських Шишаках зародилося його вчення про живу речовину й біосферу.

Він був мислителем і природознавцем найширшого профілю, одним із засновників геохімії та радіогеології, творцем біогеохімії, вчень про біосферу та ноосферу. Внесок ученого в науку відзначений численними преміями й обранням його дійсним членом ряду світових академій наук і наукових товариств. Саме В. Вернадський був одним із творців і першим президентом Української академії наук. Помер Володимир Іванович Вернадський 6 січня 1945 року.

Бондарчук Володимир Гаврилович народився 29 липня 1905 року в с. Дениші Трояновської волості Волинської губернії (тепер Житомирський район Житомирської області). Вищу освіту здобув у 1924 р., закінчивши природничо-географічне відділення Волинського інституту народної освіти в Житомирі. З 1926 до 1929 року навчався в аспірантурі Українського науково-дослідного геологічного інституту за фахом «палеонтологія і стратиграфія». Захистив дисертацію «Каспійські відкладення на північно- східному узбережжі Азовського моря». З 1933 по 1938 рік працював старшим, головним геологом, начальником геологознімальних партій, завідувачем сектора геологічних карт в Українському геологорозвідувальному управлінні. Одночасно працював доцентом Київського гірничого інституту.

У березні 1938 року перейшов на постійну наукову роботу до Інституту геологічних наук АН УРСР. У червні 1941 року був призначений проректором Київського університету з навчальної роботи. Затверджений у званні доктора геолого-мінералогічних наук. Проводив наукову роботу в Інституті геології Узбецького філіалу Академії наук СРСР на посаді професора, керував відділом рудних корисних копалин. З 1944 року продовжував працювати професором в Київському університеті, завідував кафедрою загальної геології, був проректором з навчальної роботи, ректором Київського державного університету. З червня 1953 до липня 1986 року працював в Інституті геологічних наук АН УРСР.

Опублікував понад 120 наукових праць, присвячених геологічній будові та геоморфології УРСР, а також загально геологічним теоретичним питанням. Учення про тектонічний розвиток Землі вчений виклав на основі створеної ним теорії тектоорогенії; основне положення цієї теорії — єдність розвитку структури та рельєфу Землі. Праці В. Г. Бондарчука із четвертинної геології стосуються походження основних генетичних типів антропогенових відкладів, їх стратиграфії та стратифікації, фауни молюсків. Володимир Бондарчук — автор кількох підручників, у тому числі першого підручника з загальної геології, що вийшов українською мовою. Помер 27 лютого 1993 року.