Зовнішньоекономічна діяльність

6 ОСНОВИ МИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


6.1 Організація митної системи в Україні


Митне регулювання в Україні здійснюється відповідно до Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про митну справу», Митного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про єдиний митний тариф» і інших нормативних актів.

Принципи організації митної справи визначає Митний кодекс, відповідно до нього Україна самостійно виробляє митну політику, створює власну митну систему і здійснює митне регулювання на своїй території, що складає єдиний митний простір.

В Україні митна справа розвивається в напрямку гармонізації й уніфікації з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами і стандартами.

Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи державної влади і управління України. Основні напрямки митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розмір митних зборів і умов митного обкладання, спеціальні митні зони й митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняються, визначаються Верховною Радою України.

Забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України; встановлення розмірів митних зборів і оплати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України з питань митної справи; проведення переговорів і укладання міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України здійснюються Кабінетом Міністрів України.

Забороняється регулювання митної справи не передбаченими в законодавстві України актами та діями державних й недержавних органів. Державна митна служба України (ДМСУ) є центральним органом державної виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України, Служба організовує здійснення митної політики, забезпечує ефективне функціонування митної системи. ДМСУ у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень ДМСУ організовує і контролює виконання актів законодавства України про митну справу. ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять у її компетенцію, розробляє пропозиції з удосконалення цього законодавства і виносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

До складу Державної митної служби України входять: Центральний апарат ДМСУ, спеціалізовані установи і митниці.

Центральний апарат ДМСУ:

- Голова ДМСУ;

- перший заступник Голови ДМСУ;

- заступники Голови ДМСУ;

- управління ДМСУ:

- особистої безпеки та контролю; організації митного контролю;

- з організації боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил;

- митно-тарифні;

- митних платежів;

- статистики;

- аналізу, прогнозування та зв'язків із громадськістю;

- фінансово-економічне;

- бухгалтерського обліку і звітності;

- кадрів;

- міждержавних зв'язків;

- правове;

- управління справами.

- самостійні відділи;

сектор режимно-секретної й мобілізаційної роботи; профспілковий комітет центрального апарата служби; чергова частина.

Спеціалізовані установи:

- рада профспілки працівників митних органів України;

- господарсько-експлуатаційне митне управління;

- постачальницьке митне управління;

- автотранспортне митне господарство;

- центральна митна лабораторія;

- інформаційно-аналітичне управління;

- Київський центр підвищення кваліфікації;

- Хмельницький центр підвищення кваліфікації;

- Академія митної служби;

- санаторій «Перлина». Митниці:

- регіональні: Київська; Західна; Карпатська; Подільська; Чорноморська; Кримська; Донбаська; Східна; Північна; Дніпровська;

- прямого підпорядкування: Бориспільська; Севастопольська; Центральна енергетична;

Оперативна (у складі Управління особистої безпеки і контролю).

Згаданим регіональним митницям підпорядковані відповідні митниці.


Завдання митних органів

Згідно ст. 11 Митного кодексу України митні органи України при здійсненні митної політики вирішують такі головні завдання:

1) виконання і контроль за дотриманням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними у встановленому законом порядку;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних і фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю і митного оформлення товарів і транспортних засобів, які переміщаються через митний кордон України, удосконалювання форм і методів їхнього здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

8) здійснення разом з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і дотримання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил;

11) розвиток міжнародного співробітництва в галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

14) здійснення верифікації (установлення вірогідності) сертифікатів походження товарів з України.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.