Українська мова - Великий довідник школяра - 2019
Частини мови
Сполучник
Сполучник — службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення.
Сполучники класифікують за будовою та за значенням.
За будовою сполучники поділяються на прості, складні та складені:
• прості:
і, а, та, бо, чи;
• складні (утворюються внаслідок злиття двох слів):
щоб (що + б), якщо (як + що), ніби (ні + би), якби (як + би);
• складені (утворюються внаслідок сполучення кількох слів):
тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що.
За значенням сполучники поділяють на сурядні та підрядні.
Сурядні (поєднують рівноправні члени речення або частини складного речення):
• єднальні:
і, та, й, також; і ... і; ні ... ні; як ... так; не тільки, а й;
• протиставні:
а, але, та, зате, проте, однак, все ж;
• розділові:
або, чи; або ... або; чи ... чи; чи то; не то ... не то; то ... то;
• пояснювальні (уточнюючі): тобто.
Підрядні (залежність однієї частини від іншої): що, щоб, як, якби, якщо, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, хоч, хай, бо, тому що.
Морфологічний розбір сполучників
1. Розряд за значенням:
• сурядності (єднальний, розділовий, зіставний, протиставний);
• підрядності (часовий, причиновий, умовний, мети, допустовий, наслідковий, порівняльний).
2. Група за походженням (первинний, вторинний).
3. Група за будовою (простий, складний, складений).
4. Синтаксична роль.
Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю цілющі трави я в лугах. (М. Р.)
Коли — сполучник підрядності (часовий), вторинний, простий.
З’єднує підрядну частину з головною у складнопідрядному реченні.
Перша публікація: 01/01/2019
Останнє оновлення: 31/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.