Українознавство - Курс лекцій - Половець В.М. 2006
Лекція 10. Природа і територія України
План:
1. Земля України — найбільша цінність українців.
2. Роль природи у формуванні українського етносу.
3. Екологія України.
Література:
Бендик О. Словник з географії: терміни і поняття. — К., 1998.
Боплан Г. Опис України. — К., 1994.
Геродот. Найдавніший опис України. — К., 1992.
Заставний Ф. Географія України. — Л., 1994.
Людина і довкілля. Антологія: У 2-х т. — К., 1995.
Яришева К. Основи природознавства. Природа України. — К., 1996.
1. Земля України — найбільша цінність українців
Земля, яку з найдавніших часів заселяє український народ, є її корінним жителем і господарем, називається етнічною територією України.
Етнічна територія — категорія більш стійка, ніж державна територія. Державні кордони нерідко пересуваються, встановлюються з порушенням етнічних та етнографічних меж розселення народів.
Етнічна територія — базис цілісності народу і його державницьких концепцій.
Етнічні землі — території, де історично сформувалися групи людей, які характеризуються спільністю мови, традицій, культури, побуту, особливостями психічного складу тощо. На етнічних землях живуть етнічні групи людей — народи, нації, народності, окремі племена.
Етнографічні землі — території, де історично живуть групи народу чи нації, що зберігають певні локальні
особливості в мові, матеріальній культурі, традиціях, побуті (гуцули, лемки, бойки, литвини, поліщуки) — і називаються етнографічними групами.
Українська етнічна територія має дуже складну історію. У сучасних кордонах вона займає південну частину східної Європи і становить 603,7 тис. км2. За площею їй належить 40—е місце в світі. За населенням — 21 місце серед країн світу (Заставний Ф. Географія України. — Л., 1994).
Кордони. Чорне і Азовське моря утворюють природний південний кордон української етнічної території. Північний кордон її проходить з Росією та Білорусією. Україна межує з Польщею, Словакією, Молдовою, Румунією, Угорщиною.
Між країнами східної Європи українська етнічна територія виразно творить значну географічну одиницю: вона простягається між 43о і 53о північної широти та 21о і 45° східної довготи. Характерним є її окраїнне, межове розташування у Європі, на переході до Азії, на пограниччі лісів і степів, на північних окраїнах середземноморського басейну, на перехресті давніх комунікаційно—торгових шляхів зі сходу ( з початком у Китаї) на захід і з півночі на південь.
Переважаюча рівнинність, легка прохідність і багата річкова система (23 тис. річок) об’єднує основну територію розселення українського народу в одне ціле.
Земля України відзначається розмаїттям ландшафтів (гірських, лісових, лісостепових, степових), багатством родючих ґрунтів, помірним континентальним кліматом. Зазначені переваги української землі, її вигідне географічне розташування були не тільки джерелом добра для її етносу, а й великою мірою спричинили трагічні події в історії українського народу.
Відомими магістральними шляхами йшли не тільки каравани з багатими товарами, а й завойовники. Україна змушена була часто приймати на себе перші удари, героїчно боронити рідну землю. (Хозари, печеніги, кіпчаки, монголи).
Що робило українські землі об’єктом зазіхань?
Перш за все природні ресурси. Природні ресурси — це особливий компонент природного середовища; це все те, що людина використовує для забезпечення свого існування (продукти харчування, мінеральну сировину, енергоносії, простір для життя, воду, об’єкти для задоволення естетичних потреб).
Природно—ресурсний потенціал України значний і різноманітний. Винятково важливого значення має використання земельних, мінерально-сировинних, водних, кліматичних, лісових, рекреаційних (призначених для користування під час відпочинку) та інших ресурсів, їх охорона.
Україна належить до регіону, природні ресурси якого добре вивчені, інтенсивно розробляються й використовуються у господарській діяльності. Україна має багаті поклади цінних корисних копалин, великі масиви родючих ґрунтів (особливо чорноземів), значні запаси прісних вод, сприятливі кліматичні умови, різноманітні та всесвітньо знані рекреаційні ресурси. Природні умови та ресурси республіки — один з головних факторів розвитку її господарства, формування транспортно-економічних зв’язків.
а) Мінерально-сировинні ресурси Україна має великі запаси багатьох цінних мінерально-сировинних ресурсів. Висока геологічна вивченість надр дає змогу з достатньою вірогідністю робити висновок про особливості розміщення ресурсів, глибину їх залягання, запаси, хімічний склад та механічні характеристики.
Паливно-енергетичні ресурси
Провідне місце належить кам’яному та бурому вугіллю, загальні запаси якого оцінюються в 75 млрд т. Основні поклади кам’яного вугілля в Донбасі (98%) і Львівсько-Волинському басейні (2%). Третина вугілля Донбасу відносяться до коксівного, а 15% — до високоякісних дефіцитних марок. Глибина залягання пластів у Донбасі сягає 1200 м, при середніх глибинах залягання 500 - 750 м. Потужність пластів, що розробляються — від 50 см до 2 м.
Буре вугілля. Запаси зосереджені у Дніпровському басейні. (По території Житомирської, Черкаської, Кіровоградської областей залягання лінзоподібне — від 5 до 140 м. Запаси його становлять 2,4 млрд т.
Нафта і газ. Є власні запаси, але відносно невеликі. Основні родовища зосереджені у Дніпровсько-Донецькому, Передкарпатському та Причорноморсько-Кримському регіонах. У Дніпровсько-Донецькому регіоні — Прилуцьке, Леляківське (Чернігівської). Рибальське, Качанівське (Сумської обл.), Зачепилівське, Радченківське, Сагайдацьке (Полтавської). Розвідка здійснювалася в 30-х рр., експлуатація — в післявоєнний період.
Прикарпаття відноситься до одного з найдавніших у світі центрів нафтодобування. Нафта тут залягає від 150 до 3000 м. Тут знаходяться Бориславське, Битківське, Долинське та ін. родовища.
Родовища горючого газу розташовані територіально близько від нафтових родовищ. Всього в Україні нараховується 214 родовищ нафти і газу (63 газових, 47 нафтових, 16 газонафтових, 54 газоконденсатні та 34 нафтогазоконденсатні).
За рахунок власного виробництва Україна задовольняє свої потреби нафти — на 8%, горючого газу — на 22%, до 20% окремих руд кольорових металів. Ці ресурси виступають для України як важлива стаття імпорту.
Горючі сланці. На півночі Кіровоградської і півдні Черкаської областей виявлено значні поклади. За своїм хімічним складом і теплотворчою здатністю вони близькі до прибалтійських. їх прогнозні запаси становлять 3,7 млрд тонн. Горючі сланці розглядаються як ймовірне джерело палива для теплових електростанцій, сировина для хімічного виробництва.
Торф. Загальні запаси — 2,2 млрд т. Найбільші поклади торфу мають Волинська (0,46), Рівненська (0,36), Чернігівська (0,28), Київська (0,27), Львівська (0,22 млрд. т.) області.
Термальні води. Важливе джерело теплової енергії. Це геотермічні ресурси Карпат і Криму. Найвищі температури спостерігаються на Закарпатті (на глибині 450 м — t° води — 40°С). На глибині 1000 і 2000 м — відповідно 70°С і 100°С.
Залізні руди. Загальні запаси оцінюються в 27,4 млрд т. З урахованих 83 родовищ 60 розташовано у Криворізькому басейні, запаси якого складають 18,7 млрд т. Найбільше промислове значення має багата руда. На поч. 90-х рр. функціонувало 17 шахт.
Друге місце за запасами залізних руд посідає Кременчуцький басейн. Запаси руди оцінюються в 4,5 млрд т. Промислове значення має Керченське родовище залізних руд, де на невеликих глибинах розміщаються руди з вмістом заліза 30 - 40%. Дещо знижує їх якість 1 % фосфорного вмісту.
Марганцеві руди. Широко використовуються в чорній металургії. Найбільші в світі родовища — в Запорізькій (Велико-Токмацьке) і Дніпропетровській (Нікопольське) обл. Сумарні їх запаси становлять 2,2 млрд т.
Титанові руди. Добуваються в Дніпропетровській і Житомирській обл. Запаси практично необмежені.
Використовується при виробництві ракет, підводних човнів, штучних рубінів, сапфірів, синтетичного каучуку, білил тощо.
В Україні зосереджені запаси сировини для виробництва алюмінію (Дніпропетровська обл.), ртуті (Донбас), хрому (Побужжя), поліметалічних руд (Прикарпаття).
Золото. Україна перспективна на золото. Передбачається, що його ресурси зосереджені в Карпатах, Донецькому кряжі і Українському кристалічному щиті. Про видобуток карпатського золота було відомо ще в XIII ст. Збереглися навіть старі золотодобувні штольні. У XIX ст. золото добували шляхом промивання відкладів р. Тиси. За радянських часів тут теж добували золото. За концентрацією золота родовища вважаються середніми. Пробність золота — висока: рентабельність становить 17 - 20% (в 1 т руди — 6—7 г золота). Для видобутку 1 кг золота потрібно переробити 140 - 160 т породи. Очікувані масштаби виробництва золота в Закарпатті — 1т за рік.
Очікувані перспективи на золото в Українському кристалічному щиті (Житомирщина, Кривий Ріг), де залягають докембрійські конгломерати. В аналогічних породах в США відкриті найбільші родовища золота.
Золотоносні родовища виявлено у Кіровоградській обл. Найперспективнішим вважається Криворізьке родовище, яке характеризується значною потужністю і відносно близьким заляганням від поверхні. Золотоносні горизонти розміщені у Донецькій і Луганській обл., ймовірно і в сусідніх областях, але вивчені вони недостатньо: потрібні цільові геолого— пошукові та геологорозвідувальні роботи.
На багатьох золотоносних промислах світу видобуток ведеться на великих глибинах — 2000 - 2500 м. Золотоносність українських запасів на таких глибинах ще не розвідана. Є реальні передумови прогнозувати обнадійливі перспективи.
Калійні, магнієві солі. Кухонна сіль. Україна має великі поклади. Родовища в Прикарпатті (Львівська, Івано-Франківська). Магнієві солі зосереджені у Прикарпатському та Північно-Кримському регіонах. Кухонна сіль — в Донбасі, Прикарпатті, Закарпатті та Криму. Найбільші запаси кам’яної солі в Донбасі (Слов’янськ, Артемівськ). Загальна потужність шару солі в Донбасі — від 100 до 200 м. Тут видобувається найбільша кількість кухонної солі в Європі.
Цемент. В Україні експлуатується 36 родовищ цементної сировини. Її запаси знаходяться у Донецькій, Харківській, Львівській, Чернігівській, Рівненській, Хмельницькій областях.
Граніти, габро, лабрадорити — матеріали, пов’язані з виходом на поверхню Українського кристалічного щита. Практично необмежені запаси високоякісного сіро-рожевого, сірого та червоних гранітів залягають у Житомирській, Запорізькій, Хмельницькій, Рівненській та інших областях. Граніти стають важливою статтею українського експорту.
Мінеральні води. Зосереджені в усіх областях. Повсюдно використовуються як столові. Особливу цінність мають води лікувальних властивостей. Вода типу «Нафтуся» — широко відома лікувальна. Запаси розміщені в Трускавці та Східниці (Львівська обл.). Лікувальні води різноманітного хімічного складу є в районі Моршина (Львівська обл.), Миргорода (Полтавська), Слов’янська (Донецька), Хмельник (Вінницька). Йодні, бромні та йодо-бромні — мають цінні лікувальні властивості (Прикарпаття, Карпати, Причорномор’я, Приазов’я).
Рекреаційно—оздоровчі води. Води Чорного та Азовського морів. Мають лікувальне значення: високо мінералізовані, практично необмежені запаси. Лікувальні цінності та унікальність названих ресурсів дозволяє створити в Україні рекреаційно—оздоровчі центри світового значення.
Україна добре забезпечена різноманітними мінерально-сировинними ресурсами, які широко застосовуються в народному господарстві.
б) Ґрунти
Україна характеризується значною різноманітністю ґрунтового покрову. Ґрунти України добре вивчені, розроблені науково-обгрунтовані заходи, спрямовані на підвищення їх родючості. Створена мережа науково-прикладних і науково-дослідних лабораторій, забезпечених висококваліфікованими кадрами і належною матеріально-технічною базою. Одна з найбільших в Україні науково-дослідна лабораторія створена при географічному факультеті Львівського університету, у штаті якої 95 чол., в т.ч. 42 спеціалісти польовики і 53 забезпечують лабораторні дослідження ґрунтів.
Наявність подібних науково-практичних структур матиме позитивне значення в майбутньому, у зв’язку зі змінами у системі землекористування, з проведенням економічної реформи та приватизації землі. За цих умов потреби в дослідженні ґрунтів повсюдно зростатимуть. Йдеться про розробку рекомендацій по поліпшенню родючості шляхом проведення всебічного вивчення на рівні конкретних землекористувачів і власників.
Науково розглядаються розвиток і властивості основних типів ґрунтів:
— дерново-підзолисті та дернові ґрунти (Поліська частина України);
— бурі лісові і буро—підзолисті (Карпати, Крим, Передкарпаття);
— чорноземи (Лісостеп, Степ, Південь);
— каштанові (Південь);
— коричневі й червоно-коричневі (Кримські гори);
— лучні (від луки) та болотні ґрунти (західні і північні Поліські);
— солонці, солончаки і солоди (Південь України) (вимагають осушувально-зволожувальних водних меліорацій).
У цілому грунти України характеризуються високою природною родючістю. Переважають різновиди чорноземних ґрунтів, а серед них — найродючіші типові чорноземи (займають найродючіші — 18,1%, звичайні чорноземи — 27,7%, південні чорноземи — 8,9% загальної площі орних земель).
Ґрунтовий покрив України сприяє, при науковому обґрунтуванні ведення землеробства, розвитку високопродуктивного сільськогосподарського виробництва, отриманню високих і стабільних урожаїв.
Фізико-географічне положення, особливості геологічного розвитку, рельєфу, клімату, залягання підземних і поверхневих вод, густота річкової мережі, специфіка ґрунтового покриву, інтенсивність і територіальні особливості антропогенної діяльності безпосередньо впливають на географію багатого і різноманітного рослинного і тваринного світу України.
2. Роль природи у формуванні українського етносу
Важливу роль у процесі формування людини відіграє природне середовище. У цьому відношенні першочергове значення має взаємозв’язок між усіма природними процесами та явищами (регіони, ландшафти, ресурси, ін.), а також вплив людини на довкілля.
Отже, спочатку про структуру природного середовища, складної, багатофункціональної системи, яка живе й постійно самовдосконалюється.
Природне середовище — це мегаекзосфера постійних взаємодій і взаємопроникнення елементів і процесів чотирьох її складових екзосфер (приповерхневих оболонок): атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери — під впливом екзогенних (космічних) та ендогенних (з надр землі) факторів і діяльності людини.
Кожна з екзосфер має свої складові елементи, структуру й особливості. Три з них — атмосфера, літосфера й гідросфера — утворені неживими речовинами і виступають ареалом живої речовини — біоти — головного компонента четвертої складової довкілля — біосфери.
а) Атмосфера
Атмосфера є зовнішньою газовою оболонкою Землі, що сягає від її поверхні в космічний простір приблизно на 300 км. Історія виникнення і розвитку атмосфери тривала, вона налічує близько 3 млрд р. Вчені вважають, що впродовж останніх 50 млн р. вона стабілізувалася.
Маса атмосфери становить приблизно одну мільйонну частину маси Землі. Атмосфера захищає живі організми землі від згубного впливу космічних випромінювань, врівноважує сезонні й добові коливання температур. Якби не атмосфера, то коливання добової температури на Землі досягли б +200°С. Найінтенсивніші процеси проходять в тропосфері — нижньому, основному шарі атмосфери (на висоті від 10 до 18 км.). Тут зосереджено 4/5 всієї маси атмосферного повітря.
б) Літосфера
Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої мантії Землі і складається з осадочних і вивержених порід. Товщина літосфери в середньому від 5 до 200 км. У верхній частині земної кори — ґрунти (органо-мінеральний продукт багаторічної (сотні і тисячі років) спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла — найважливіших природних ресурсів). У залежності від кліматичних і геологічних умов ґрунти мають товщину від 15 см до 3 м.
в) Гідросфера
Гідросфера — водяна сфера нашої планети, сукупність океанів, морів, вод континентів, льодовикових покривів. Загальний об’єм природних вод становить близько 1,39 млрд. км3 (1/780 об’єму планети). Води вкривають 71% поверхні планети (361 млн км2 ).
Вода виконує чотири важливі екологічні функції:
— є важливою мінеральною сировиною, головним природним ресурсом споживання;
— є основним механізмом здійснення взаємозв’язків усіх процесів в екосистемах (обмін речовин, тепла, ріст біомаси);
— є головним переносником глобальних біоенергетичних циклів;
— є основною складовою частиною всіх живих організмів.
г) Біосфера
Найголовнішою рисою планети Земля є існування на ній життя. Цим вона відрізняється від усіх своїх сусідок по Сонячній системі, де до сих пір жодних ознак присутності живих істот не виявлено. Більше того, наукові дані свідчать, що та форма життя, яка є на Землі (білково-нуклеїнова), існує завдяки поєднанню сприятливих астрономічних факторів, серед яких: велика маса Землі (1021 т) достатня, щоб утримувати досить щільну атмосферу, велика кількість води на Землі, сталість світності Сонця тощо. Американський вчений М.Харт довів, якби відстань між Землею і Сонцем була на 5% меншою, або на 1 % більшою — життя на ній було б неможливим (у першому випадку на Землі було б надто жарко, як на Венері, в другому — надто холодно, як на Марсі — умовах глобального льодовикового періоду).
Область існування живих організмів на Землі називають біосферою (сферою життя). Вперше цей термін вжив австрійський геолог Е.Зюсс у 1875 р., але поширився він після видання в 1926 р. праці В.І.Вернадського «Біосфера». Верхня межа біосфери сягає 85 км над поверхнею Землі (в стратосфері), де виявлено спори мікроорганізмів (в сплячому стані через несприятливі умови існування). Нижня межа біосфери сягає глибини літосфери, де температура становить 100оС (10 - 15 км).
Без знання розглянутого нами середовища, яке має загально космічний характер, не можна говорити про формування етносу взагалі і українського зокрема. Адже які б концепції походження життя на Землі сьогодні не бралися за достовірні, без знання розглянутої нами структури мегаекзосфери неможливо довести роль природи у формуванні етносу. Ті умови, в яких знаходиться територія, положення, кордони і геополітика сучасної України — розвинутої суверенної європейської держави, яка має потужний економічний і ресурсний потенціал і характеризується великими перспективами розвитку, свідчать, що природа відіграє вирішальну роль у формуванні українського етносу.
3) Екологія України
Переважна більшість вчених-природозавців (акад. К.Ситник, О.Ягодін, Г.Яблоков та ін.) вважають: екологія виникла на базі біології і під впливом життєвих потреб сформувалася у нову дисципліну, яка поєднує природничі, суспільно-політичні, технічні, економічні та юридичні науки.
Екологія — теоретична основа і наукова база для розробки питань охорони природи, раціонального використання її ресурсів, визначення стратегії й тактики гармонізації взаємин людського суспільства та довкілля.
Уперше термін «екологія» запропонував німецький біолог Е.Геккель у 1866 р. У праці «Загальна морфологія організмів» він писав, що «екологія — це сума знань, що належить до економіки природи — вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварин і навколишнього середовища як органічного, так і неорганічного, та їх дружні і ворожі стосунки». Наприкінці 80-х рр. XIX ст. екологія сформувалася як самостійна біологічна дисципліна й залишалася такою до 50-х рр. XX ст. З 50-х рр. XX ст. — новий етап у розвитку екологічної науки. Методи дослідження сучасної екології дуже різноманітні: фізичні, хімічні, біофізичні, біоіндикаційні, біохімічні, радіобіологічні, метеорологічні, кібернетичні.
Основними завданнями екологічних досліджень більшість вчених вважають:
— глобальну конверсію свідомості людей;
— проблеми народонаселення;
— парниковий ефект;
— кислотні дощі й озонові діри;
— повну утилізацію відходів промисловості;
— екологічно «чисту» енергетику;
— дехімізацію сільського господарства;
— екологізацію «чистого» транспорту;
— демілітаризацію;
— ресурсозбереження;
—досягнення планетарного консенсусу гармонізації людини з природою.
Таким чином, важливість визначеної проблеми зумовила потребу екологічні знання прищеплювати з дитячих і шкільних літ, а у вузах її вивчати з урахуванням нових умов, методів і підходів до взаємозв’язків людини і довкілля.
Вивчення теми «Україна, її природа і територія» дає підстави стверджувати, що земля України — її найбільша цінність, що природні умови та помірно-континентальний клімат відіграли важливу роль у формуванні українського етносу, а захист екології України став одним з основних напрямків державницької політики.
