Теорія культури та масова культура - Джон Сторі 2005

Масова культура та політика
Ідеологія маскультури

Маємо об’єктивно подивитися на існуюче становище та визнати, що всі ми живемо у світі, в якому панівна роль належить транснаціональному капіталізму, і в найближчому майбутньому нічого не зміниться (словами Ґрамші, «розум охоплений песимізмом, хоча й бажає кращого»¹. Ми — всі люди, не лише «просунуті» інтелектуали — мусимо подивитися на себе як на активних учасників культурних процесів: ми робимо вибір, відкидаємо, створюємо значення, приписуємо цінності, опираємося, а також, як це не сумно, стаємо жертвами обману й маніпуляцій. Але це не означає, що ми забуваємо про «політику означення». Я згоден з Анґ утому, що ми повинні розуміти: хоча задоволення є політичним, насолода й політика нерідко можуть відрізнятися одне від одного. Те, що мені подобається серіал «Даллас» чи «Секретні матеріали», ще не визначає мого політичного кредо, не робить мене більш чи менш лівим. Існує задоволення, й існує політика: ми можемо сміятися над перекрученнями, вивертами, запереченнями та при цьому дотримуватися політичних переконань. що визнають наявність перекручень, вивертів і заперечень. Мусимо вчити один одного критично усвідомлювати існування різних версій дійсності та розуміти, що кожна з них потребує окремого політичного курсу. Це не означає, що настав кінець феміністичної чи соціалістичної культурної політики або завершилася боротьба довкола представлень раси, класу, статі чи сексуальних преференції, однак це має означати остаточний розрив із проблематикою традиції «культура й цивілізація», з її злоякісною впевненістю в тому, що моральну та політичну цінність індивідуума окреслюють конкретні моделі культурного споживання.

Можна сказати, ця книжка була присвячена головним чином тому, що Анґ називає «ідеологією маскультури». Намагаючися протистояти цій ідеології, ба навіть розуміючи, що постійно наражаюся на ризик впасти в некритичний культурний популізм, я запропонував моделі втіхи від споживання та споживання втіхи. Зрештою, я стверджував, що масова культура — це те, що ми створюємо із продукції — товарів і товароподібних практик. —яку індустрія культури уприступнює для нас. Якщо перефразувати мої власні слова щодо неоґрамшіанеького культурологічного аналізу, створення масової культури («виробництво через споживання»)² ладне поширювати можливості підпорядкованих й опиратися панівним уявленням про світ. Але з цього не випливає, що маскультура — це завжди поширення можливостей та опір. Заперечувати пасивність споживання — цене те саме, що заперечувати, що споживання іноді може бути пасивним; відкидати думку, згідно з якою споживачі масової культури є жертвами культурного ошуканства, — це дещо інша річ, ніж заперечувати твердження, за яким індустрія культури прагне маніпулювати нашими смаками. Проте не варто казати, що маскультура являє собою лише вироджену арену комерційних та ідеологічних маніпуляцій, що до них зверхники вдаються, щоб зискувати й забезпечувати контроль над суспільством. Неоґрамшіанський культурологічний аналіз стверджує, що вирішення таких питань потребує пильної уваги до подробиць процесів виробництва та споживання, а також до текстуальності. Такі питання не можна вирішити відразу й назавжди (тобто незалежно від конкретики історії та політики), не забруднивши при тому білі рукавички. Неможна й вивести їх лише з моменту виробництва (тобто співвіднести значення, задоволення, ідеологічний вплив, імовірність поглинання та можливість опору з наміром виробника, засобами виробництва чи самим виробництвом): усе це лишень окремі аспекти «виробництва через споживання», і. зрештою, саме у процесі «виробництва через споживання» можна умовно вирішувати питання про значення. втіху, ідеологічний вплив, злиття чи опір.

Пропонована аргументація не вдовольнить тих ідеологів маскультури, голоси котрих, здається, після виходу першого видання цієї книжки раптом стали гучнішими та наполегливішими. Я маю на увазі зчинений гамір щодо загрози авторитету високої культури, що спостерігався у ЗМІ: дискусії навколо «обевзення», «політкоректності» та «мультикультуралізму». Уявлення про канони високої культури застосовують як ніж, який вирізає можливість критичного мислення. Оборонці такої позиції з зарозумілим виглядом відкидають те, що більшість із нас називає культурою. Вживати слова «масова культура» та «висока культура» (або просто «культура») — це ще один спосіб поділити людство на «них» і «нас». Такі особи відчувають підтримку потужного дискурсу, що стоїть за ними, й тому проголошують свої погляди надзвичайно впевнено. Ті з нас. хто відкидає цей дискурс і визнає його відверту та приховану аристократичну зарозумілість, нерідко з розчаруванням виявляють, що їх дискурсивно підтримує лише ідеологія популізму. Перед новою педагогікою масової культури стоїть завдання відшукати для себе такі принципи роботи, що допоможуть не стати жертвою негативного впливу: з одного боку, пихатої зарозумілості, із другого — зневажливого ставлення до інтелектуалів. Хоча в цій книжці я так і не розробив цих нових принципів, але, сподіваюся, принаймні, окреслив тепер наявні підходи в манері, а це допоможе іншим дослідникам маскультури робити такі відкриття в майбутньому.

Примітки

¹ Gramsci. Selections from Prison Notebooks. - C. 175.

² Маркс завважує таке: «Продукт дістає своє останнє завершення тільки в споживанні... Наприклад, одяг стає дійсно одягом лише тоді, коли його носять, незаселений будинок насправді не є дійсним будинком; іншими словами, продукт, на відміну від простого природного об’єкта, доводить себе як такий, стає продуктом тільки в споживанні.» (Маркс К. До критики політичної економії. - С. 16). Саме в цьому полягає різниця між книжкою та текстом: перш}' виробляє видавець, а другий створює читач.