Теорія культури та масова культура - Джон Сторі 2005

Структуралізм і постструктуралізм
Клод Леві-Стросс, Уїл Райт та американський вестерн

Клод Леві-Стросс користувався ідеями де Соссюра, відкриваючи «підсвідомі структури»¹ культури так званих «первісних суспільств». Він аналізував приготування їжі, тенденції бодязі, естетичну діяльність та інші форми культурних і соціальних практик як аналоги до система мови; на його думку, кожна з них на свій штиб є способом спілкування, формою вираження думок. Теренс Гокс зазначив: «Якщо стисло, предметом цікавості Леві-Стросса була мова культури, її система та загальні закони, і він пізнавав її через конкретику культурного «мовлення»². У стремлінні до своєї мети Леві-Стросс дослідив чимало «систем», одначе, для людини, що вивчає масову культуру, найбільш цікавим є його аналіз міфології. Він стверджує, що під величезним різноманіттям міфів можна відшукати однорідну структуру. Якщо узагальнити, Леві-Стросс гадав, що окремі міфи є прикладами «мовлення «, вираженнями загальної структури «мови, яка лежить під ними. Зрозумівши цю структуру, ми зможемо по-справжньому збагнути значення, «практичну цінність»³ конкретних міфів.

На думку Леві-Стросса, міфи діють подібно до мови: вони складаються з окремих «міфем» — аналогів одиниць мови, «морфем» і «фонем». Як і морфеми та фонеми, міфеми набувають значення лише тоді, коли складені в конкретні структури. За такого підходу завдання антрополога полягає в тому, щоб відкрити приховану «граматику»: правила та норми, що вможливлюють існування сенсу в міфах. Леві-Стросс також звернув увагу на те, що міфи структуровані за допомогою «бінарного протиставлення». Значення виникає після того, як світ поділяють на взаємовиключні категорії: «культура - природа», «чоловік-жінка», «чорний-білий», «гарний-поганий», «ми-вони» тощо. Слідом за де Соссюром. Леві-Стросс уважає значення результатом взаємодії між схожістю та відмінністю. Приміром, аби сказати, що щось є поганим, мусимо мати певне уявлення про суть гарного. Так само, поняття «мужність» можна визначити, лише протиставивши його поняттю «жіночність».

Леві-Стросс стверджує, що всі міфи мають однакову структуру. Ба більше: він також постулює (хоча, треба сказати, лише побіжно), що всі міфи виконують у суспільстві схожу соціо- культурну функцію. Мета міфу — зробити світ збагненним, магічним шляхом розв'язати його проблеми та конфлікти. Як каже французький соціолог, «думка в міфі завжди просувається від усвідомлення суперечностей до їх розв'язання. Мета — надати логічну модель, здатну подолати суперечності»⁴. Міфи є історіями, що їх ми розповідаємо самим собі, щоб усунути суперечності та зробити світ зрозумілим, а отже, придатним до мешкання в ньому: вони намагаються примирити нас із самими собою та своїм існуванням.

У розвідці «Шестизарядні кольти й суспільство» Уїл Райт достосовує структуралістську методологію Леві-Стросса до аналізу жанру голлівудського вестерна. Він стверджує, що привабливість вестерна для глядачів на значну міру є наслідком його структури бінарного протиставлення. Позиція Райта відрізняється від поглядів Леві-Стросса тим, що він прагне «не відкрити внутрішню структуру, а продемонструвати, як міфи суспільства завдяки своїй структурі нав'язують членам суспільства понятійний лад»⁵.

Таблиця 4.1.

Протиставлення, що структурують вестерн⁶.

Якщо стисло, там де Леві-Стросса понад усе цікавить структура людського розуму, Райт зосереджується на тому, як вестерн «подає символічно просту, але надзвичайно глибоку концептуалізацію американських суспільних переконань»⁷. Він каже, що вестерн пройшов три стадії еволюційного розвитку: «класичну» (включно з різновидом, котрий він називає «вестерном помсти»), «перехідну» та «професійну». Попри існування окремих гатунків вестерна, Райт добачає в ньому ґрунтовну сукупність протиставлень, які його структурують (див. табл. 4.1.). Проте він стверджує (відтак, заходить далі, ніж Леві-Стросс): аби вповні зрозуміти соціальне значення міфу, потрібно аналізувати в ньому не лише бінарну, ай оповідну структуру—»послідовність подій та розв’язання суперечностей»⁸. Згідно з Райтом, «класичний» вестерн включає в себе 16 оповідних функцій⁹:

1. Герой стає членом якоїсь суспільної групи.

2. Суспільство не знає героя.

3. Виявляється, що герой має виняткові якості.

4. Члени суспільства визнають різницю між собою та героєм; відтепер герой має особливий статус.

5. Суспільство не вповні приймає героя.

6. Існує конфлікт між інтересами лиходіїв та суспільства.

7. Лиходії є сильнішими від суспільства: суспільство слабке.

8. Між героєм та лиходієм існує міцна дружба чи повага.

9. Лиходії загрожують суспільству.

10. Герой уникає участі в конфлікті.

11. Злодії наражають на небезпеку друга героя.

12. Герой б'ється З ЛИХОДІЯМИ.

13. Герой перемагає лиходіїв.

14. Суспільству нічого не загрожує.

15. Суспільство вповні приймає героя.

16. Герой втрачає свій особливий статус або відмовляється від нього¹⁰.

Либонь, найяскравішим прикладом класичного вестерна є фільм «Шейн» (1953): розповідь про чужинця, котрий з'являється з пустелі, допомагає групі фермерів перемогти могутнього володаря великого ранчо та знов зникає в пустелі. У класичному вестерні герой і суспільство тимчасово перебувають в опозиції до лиходіїв, котрі залишаються поза суспільством. У «перехідному» вестерні, котрий, на думку Райта, пов'язав класичний вестерн (форму, що панувала у 30-х, 40-х і в першій половині 50-х рр.) із «професійним» (цей різновид був панівним у 60-х та 70-х роках), бінарне протиставлення є оберненим — ми бачимо, що герой перебуває поза суспільством та бореться з сильною, але порочною цивілізацією, яка поширює дух розкладу (див. табл. 4.2).

У перехідному вестерні також інвертовано чимало оповідних функцій. Замість перебувати поза суспільством, герой спочатку є повноцінним його членом. Але виявляється, що суспільство насправді виступає «лиходієм» та протиставлене герою й особам, котрі перебувають поза цивілізацією. Підтримуючи тих. хто поза цивілізацією, герой стає на їхній бік та виходить із суспільства й цивілізації. Проте зрештою виявляється, що суспільство є надто сильним, аби ті, хто перебуває поза ним, могли його здолати, і найкраще, що вони можуть зробити,— це втекти в пустелю.

Таблиця 4.2.

Протиставлення, що структурують «професійний» вестерн¹¹.

Хоча, на думку Райта, останнім перехідним вестерном був «Джонні Гітара» (1954), очевидно, що, з огляду на бінарне протиставлення та оповідні функції, фільм «Танці з вовками» (1990) є чудовим прикладом цього різновиду. Кавалерійський офіцер, нагороджений за хоробрість, відкидає Схід («цивілізацію») та просить Захід («пустелю») прийняти його — як сказано в анотації до фільму: «у 1864-му році один чоловік вирушив на пошуки меж цивілізації та знайшов самого себе». Крім того, герой знайшов суспільство серед індіанців племені сіу. Фільм розповідає про те, як «плем’я прийняло його у свої теплі та дружні обійми... і, врешті-решт, він змушений був ухвалити дуже важливе рішення — адже білі переселенці не припиняють свій жорстокий, безжальний наступ на землі корінних американців»¹². Герой вирішив битися на боці сіу проти «цивілізації», котру він відкинув. Зрештою, дізнавшися, що армія вважає його зрадником, він вирішує залишити індіанців, адже в іншому разі у солдатів буде привід безжально вбити його. Фінальна сцена зображує, як він йде геть — якраз у ту мить, коли, ще непомічені ним і плем’ям, до них наближуються солдати, без сумніву, прагнучи влаштувати криваву різанину.

Коли ми погодимося з тим, що «Танці з вовками» є «перехідним вестерном», то постануть деякі цікаві питання стосовно фільму як міфу. Райт стверджує, що кожен різновид вестерна «відповідає» окремому моменту економічного розвитку США:

«Сюжет класичного вестерна відповідає індивідуалістичній концепції суспільства, на якому грунтована ринкова економіка. Сюжет вестерна помсти вже починає відображати зміни в ринковій економіці. Професійний вестерн віддзеркалює нове уявлення про суспільство—у такому суспільстві цінності та переконання визначені плановою економікою, світом великих корпорацій»¹³.

Кожен із цих різновидів і собі висловлює власну міфічну версію того, як можна справдити «американську мрію»:

«Класичний сюжет показує: щоб досягти таких гарних для людини речей, як дружба, повага та гідність, слід відділити себе від інших людей та використовувати свою, як незалежного індивідуума, ситу на їхній захист. Вестерн помсти послаблює сумісність індивідуума та суспільства, показуючи, що шлях до поваги та любові полягає в тому, щоб відокремити себе від інших та боротися проти своїх численних і дужих ворогів, але завжди пам'ятати про такі цінності, як шлюб і скромність, і зрештою повернутися до них. Сюжет перехідного вестерна, провіщаючи нові суспільні цінності, демонструє глядачам, що любов і дружба приступні індивідууму, котрий впевнено та справедливо виступає проти нетерпимого, неосвіченого суспільства, лише в обмін на статус ізгоя. Нарешті, професійний вестерн повідомляє, що дружби та поваги можна досягти, тільки ставши кваліфікованим фахівцем, приєднавшись до елітної групи професіоналів, погодившись на хоч яку запропоновану роботу та виявляючи лояльність лише до єдності команди, а не до якихось альтернативних суспільних чи групових цінностей»¹⁴.

З огляду на успіх «Танців з вовками» у критиків та звичайних глядачів (фільм має сім «Оскарів»: п'ятий за обсягом касових зборів і у Великій Британії, і в США — відповідно 11 млн фунтів та 122.5 млн доларів заперший рік прокату¹⁵) та прийнявши як чинну дещо спрощену теорію Райта, можна дійти висновку, що повернення епохи «перехідного» вестерна знаменує початок зворотного переходу—повернення до часів «некомерційних» суспільних та общинних цінностей.

Примітки

¹ Леві-Строс K. Структурна антропологія / Пер. з фр. Зої Борисюк. - Вид. 2-ге. - К.: Основи. 2000. - С. 29.

² Terence Hawkes. Structuralism and Semiotics. - London: Methuen. 1977. - C. 39.

³ Леві-Строс K. Структурна антропологія. - С. 227.

⁴ Там само. - С. 197, 201.

⁵ Will Wright. Sixguns and Society: A structural study of the Western - Berkeley; University of California Press, 1975. - C. 17.

⁶ Там само. - С. 23.

⁷ Wright. Sixguns and Society. - C. 49.

⁸ Там само. - С. 24.

⁹ Див.: Vladimir Propp. The Morphology of the Folktale. - Austin: Texas University Press. 1968.

¹⁰ Wright- Sixguns find Society. - C. 48 - 9.

¹¹ Там само. - С. 165.

¹² Guild Home Video. - 1991.

¹³ Wright. Sixguns arid Society. - C. 15.

¹⁴ Там само. - С. 186 - 7.

¹⁵ Empire Magazine. - Січень 1992.