Теорія культури та масова культура - Джон Сторі 2005

Підхід «культура та цивілізація»
Культура інших людей

Критикувати підхід до маскультури через «культуру та цивілізацію» доволі легко. Враховуючи останні досягнення в царині культурної теорії, либонь, досить навіть просто описати цей підхід — і популістський осуд гарантовано. Утім, слід пам’ятати, що з історичної перспективи окреслена традиція була підґрунтям для сучасного британського культурологічного аналізу. Опріч того. її вплив важко переоцінити, адже протягом більш аніж століття вона була панівною парадигмою в культурному аналізі. Можна навіть стверджувати, що в деяких галузях британського та американського академічного її буденного життя вона репрезентує утискуваний «здоровий глузд»¹.

Хоча традиція «культура та цивілізація», особливо у своїй левісистській формі, створила освітній простір для вивчення маскультури, в певному сенсі цей підхід до масової культури «активно перешкоджав її розвитку як об’єкта дослідження»². Чільною проблемою тут є припущення, за яким популярна культура зрідка становить щось більше, ніж прояв культурного занепаду й потенційного політичного безладдя. З огляду на це припущення теоретичні та практичні дослідження лише підтверджували те. що, як очікувалося, вони покажуть.

«Цю теорію характеризувало припущення, згідно з яким із масовою культурою завжди було щось негаразд, і, звичайно, щойно воно було висунуто, як усе інше випливало: дослідник виявляв те, що шукав, а саме — ознаки деградації та занепаду, адже теорія стверджувала, що він обов'язково мусить їх віднайти. Якщо стисло, продуктам масової культури відводили роль козла відпущення»³.

Як ми вже зазначили, маскультуру є за що засуджувати. Проте, за словами Беннета, до числа плюсів традиції «культура та цивілізація» не належить докладний аналіз текстів і практик масової культури. Натомість вона дивилася згори, з позахмарних вишин високої культури, на те, що вважала комерційними пустищами масової культури, шукаючи лише підтвердження культурного падіння, культурної відмінності та потреби в культурній повазі, регулюванні й контролі.

«Про «культуру тих. в кого її немає», зазвичай розмовляли в контексті окультурювання... Стисло кажучи, до маскультури ставилися з побоюванням, не наближуючись до її носіїв на небезпечну відстань і не бажаючи мати скільки-небудь теплі почуття до форм, що їх вивчали, чи пропускати їх крізь себе. Дослідження маскультури завжди лишаюся вивченням культури «інших людей»⁴.

Підхід «культура та цивілізація» переймався культурними та соціальними наслідками, тим, як реагувати на виклики культурній та соціальній виключності. Коли XIX ст. пішло в минуле, й все те, що традиційно перебувало за межами «культури» та «суспільства», почало вимагати свого включення, було розроблено відповідні вигадливі стратегії. Прийняття існування масового суспільства й масової культури нарізно викликало до життя «високе суспільство» та «високу культуру». Якщо спростити, така традиція вимагала й очікувала від «мас»⁵ двох різних редакцій — усвідомлення культурної та соціальної різниці й культурну та соціальну повагу. Як ми побачимо в розділах 7 і 8, деякі з тем дискусії навколо постмодернізму можуть являти собою щось більше, ніж просту боротьбу за включення та виключення Культури — ідеться радше про включення та виключення з якоїсь категорії людей та їхніх способів життя.

Примітки

¹ Численні приклади «здорового глузду», успадкованого від праць, що належать до традиції «культура та цивілізація», див. у «жовтій» пресі Британії.

² Bennett. Popular culture: themes and issues. - C. 6.

³ Там само.

⁴ Там само.

⁵ Raymond Williams. Culture and Society. - Harmondsworth: Penguin. 1963.- C. 289.