Культура Давньої Русі - В. М. Даренська 2012

Післямова

Як справедливо зазначає сучасний автор, «Києворуський період виявився для історії України класичною, фундаментальною підвалиною усього історичного національного розвитку, феномен якого можна порівняти хіба що з класичними епохами Греції і Риму в світовій історії та культурі»¹. Утім, у XIV столітті починається вже зовсім інший період розвитку вітчизняної культури.

Як писав відомий український історик XIX століття В.Б. Антонович, «у XIV столітті у долі Русі відбувся новий історичний поворот... роз’єднані, ослаблені руські землі починають знову поєднуватися в більш великі і міцно зв’язані політичні організми. Прагнення це відбувається одночасно на двох краях руського світу: тим часом як у Північно-Східній Русі, завдяки наполегливій і завбачливій політиці володимирських і московських великих князів, виникає нова, сильна Російська держава, Південно-Західні руські землі знаходять точку опори у Великому князівстві Литовському»².

Зокрема, у 1392 році великий князь Литовський Вітовт перевів київського князя Володимира Ольгердовича у незначний і віддалений Копильський уділ; утім, як пише В.Б. Антонович, «Володимир Ольгердович віддав Київ не без боротьби; він відправився шукати допомоги в іншому центрі руського світу — у Василя Дмитровича Московського. Але тогочасні політичні відносини не дозволяли останньому прийняти під свій захист київського князя, і Володимир повинний був скоритися»³. З того часу аж до середини XVII століття південна Русь, тобто тогочасна Україна, втратила свою політичну автономію, а згодом підпала під тяжке національне і релігійне пригнічення з боку Польщі.

І тільки потужне народне повстання на захист рідної, «руської віри», тобто Православ’я, під проводом Б.Хмельницького, призвело до відродження культури нашого народу. Внаслідок цього, як писав М.О. Максимович, «уся малоросійска гетьманщина обох сторін Дніпра відклалася від польської корони й у січні 1654 року приєдналася до держави Московської. У такий спосіб уся земля Києво-Переяславська або Україна, наприкінці восьмого століття свого історичного життя, повернулася знову в загальний склад руського світу, збільшена ще Запорожжям, яке у часи передтатарський було ще землею половецькою»⁴. Отже, історичний досвід багатьох віків яскраво свідчить, що саме жива пам’ять про давньоруську спадкоємність, про свої споконвічні духовні витоки є джерелом сили і для нових історичних звершень. Зокрема, вивчення культурної спадщини Давньої Русі у наш час є надзвичайно потужним чинником духовного відродження і творчої наснаги нашого народу. Сподіваємося, що ця книга зможе допомогти читачеві на цьому шляху.

Примітки

¹ Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві. — К.: Дніпро, 2001. — С. 3.

² Антонович В.Б. Киев, его судьбы и значение с XIV по XVI ст. // Антонович В.Б. Моя сповідь. Вибр. твори. — К.: «Либідь», 1995. — С. 539.

³ Там само. — С. 544.

⁴ Максимович М.О. Нечто о земле Киевской // Максимович М.О. Киевъ явился градомъ великимъ..: Вибрані українознавчі твори. — К.: Либідь, 1994. — С. 45—46.