Біологія - універсальний довідник

ЛЮДИНА

ОРГАНИ ЧУТТІВ ТА СПРИЙНЯТТЯ

ВУХО ТА ЙОГО ФУНКЦІЯ. СЛУХОВЕ СПРИЙНЯТТЯ


За допомогою слуху людина сприймає звуки. Органом слуху є вухо, що являє собою систему послідовно пов’язаних між собою відділів: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо.

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і слухового проходу, що з’єднує зовнішнє вухо із середнім. Всередині слуховий прохід закінчується барабанною перетинкою, яка туго натягнута і здатна вібрувати від удару звукової хвилі. Частота вібрації барабанної перетинки тим більша, чим вищий звук.

Середнє вухо являє собою заповнену повітрям порожнину, що з’єднана з носоглоткою вузьким проходом — слуховою трубою. У середньому вусі розташовані три маленькі послідовно з’єднані між собою кісточки: молоточок, коваделко і стремінце. Молоточок, з’єднаний із барабанною перетинкою, передає її коливання спочатку на коваделко, а потім підсилені коливання передаються на стремінце. Середнє вухо відділене від внутрішнього пластинкою з двома вікнами, затягнутими тонкими перетинками.

Внутрішнє вухо — це система лабіринту і звивистих каналів, заповнених рідиною. У лабіринті знаходяться два органи: завитка (орган слуху) і вестибулярний апарат (орган рівноваги). Коливання перетинки овального вікна передаються рідині, яка заповнює внутрішнє вухо. Вібруючи, рідина подразнює слухові рецептори, розташовані у завитці. У них виникають імпульси, що передаються по слуховому нерву до головного мозку. Таким чином, у середньому і внутрішньому вусі відбуваються послідовні процеси перетворення звукової хвилі на нервові імпульси.

У головному мозку відбувається аналіз сили, висоти і характеру звуку, його місцезнаходження у просторі. Здатність чути обома вухами має велике значення для визначення напрямку звуку.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.