АСТРОНОМІЯ - М. В. Головко 2018
Частина 3. Космософія
Розділ ІІІ. Астрономія як складова культури
ТЕМА 3.1. КОСМОС В КУЛЬТУРІ
§ 14. МІФИ І ЛЕГЕНДИ ПРО ВСЕСВІТ
В доісторичні часи міф не лише розповідав про походження й долю світу та всього того, що оточувало людину, але й обґрунтовував тогочасний спосіб життя людей (взаємини, звичаї тощо), був регулятором їх поведінки. Міф також виражав етичні й естетичні переконання людей. Він був першою в історії розвитку людства формою світогляду.
1. Уявлення про Всесвіт у міфах і легендах народів світу.
Всі стародавні народи мали культ поклоніння небесним світилам, бо уявляли їх надприродними створіннями. їх наділили цілком певними рисами, зважаючи на уявлення про характер і силу різних живих істот на Землі, визначили їхні взаємостосунки з огляду на досвід взаємин у своєму племені. Небесні світила ототожнили з героями або з рослинами чи тваринами, яких вважали предками свого народу. В такий спосіб небесні світила стали частиною міфології давньої людини, а уявлення про зоряне небо набули міфологічного змісту. Найдавніша модель Всесвіту (астрономічна картина світу) стала антропоцентричною, де людина була центром Всесвіту.
Щоб виконувати обряди поклоніння світилам, треба було знати їх положення на небі в потрібний момент часу. Це спонукало до виконання доволі точних астрономічних спостережень, що за обсягом отриманих даних суттєво перевершували потреби практики. Тобто потреби культу були дієвим стимулом для розвитку астрономії. Саме тому першими астрономами в різних народів були жерці, а перші обсерваторії влаштовували біля капищ.
Отже, на тлі окремих астрономічних знань та усвідомлення основних закономірностей довкілля, виникла найдавніша космологія, оформлена у вигляді системи міфів. Ці міфи передавали з покоління в покоління. Вони стали основою космологічних уявлень пізніших часів, коли їх стали витісняти філософські вчення. Такі вчення містять багато відомостей з первісної космології. Але головне 'їхнє джерело - прадавні міфи, легенди, казки, а також давні епічні твори, наприклад «Махабхарата».
Причину появи сузір'я Дракона, одного з найстаріших у Давньому Вавилоні, легенда пояснює потребою охороняти зоряне небо. Дракон був створений зі шкури потвори Тіамат, узореної діамантами, яку переміг бог Мардук. Ця легенда цікава не лише міфічним сюжетом про створення світу, але й інформацією про те, що вже в 3 тис. до н. е. вавилоняни вирізняли на небі сузір'я Дракона. Можливо це пов'язано з тим, що тоді найближчою яскравою зорею до Північного полюса світу була зоря α Дракона.
Дуже давній єгипетський міф розповідає про народження Сонця з квітки лотоса, яка, виникла з первинного водяного хаосу. Пізніші космологічні уявлення Стародавнього Єгипту зводились до того, що центром світу є Земля, довкола якої обертаються всі світила. Давньоєгипетську систему світу зі слів жерців описав у IV ст. до н. е. Гераклід Понтійський.
У стародавньому Китаї світ уявляли як Піднебесну (все, що існує під небом). Його центром, Серединною державою, вважали Китайську імперію. її історію відлічували від часу, коли з окремих частин тіла померлої першої людини Пань-гу виникли Сонце, Місяць, зорі тощо. Пізніші (IV ст. до н. е.) уявлення про будову Всесвіту подавали Землю нерухомою у вигляді плоского чотирикутника. Над нею оберталося напівсферичне небо.
На три сфери, Землю, небо і повітряний простір, поділяли Всесвіт у Стародавній Індії в добу «Рігведи». Боги (вітру, грози, блискавки і грому) діяли в повітряному просторі, який пролягав від Землі до небесних світил, тобто був істотною частиною всього Всесвіту.
Свого головного бога Індру, який «відповідав» за блискавки, грім та інші руйнівні стихії, в Індії також пов'язували з Сонцем, що перебуває в зеніті. Нічне Сонце уособлював його брат-близнюк - бог Агні. Водночас Сур'я, бог Сонця, позначав нашу денну зорю в її видимому русі зі сходу на захід.
Майя уявляли Всесвіт у вигляді стародавнього житла. Його центром спершу було дерево (образ світового дерева присутній в багатьох давніх космологічних уявленнях), а пізніше стовп. Разом з іншими чотирма стовпами-підпорами по кутах ця конструкція утримували небо над плоскою Землею. Небо було не одне, їх було кілька. Найнижчим було небо Місяця. Далі лежали небо зір, небо Сонця, а також блакитне небо дня і бога кукурудзи тощо. Останнім, тринадцятим, було небо бога, якого уявляли у вигляді сови.
Найдавніші міфи і легенди астрального змісту завжди були пов'язані з найяскравішими світилами зоряного неба - Сонцем, Місяцем і п'ятьма планетами («магічна» сімка). З ними за увагу людини конкурують астериз- ми - окремі групи яскравих зір, що дозволяють намалювати з їх допомогою на небесній сфері найпростіші геометричі фігури, наприклад трикутник (літньо-осінній зоряний трикутник), або виразні групи зір, як от ківш Великої Ведмедиці. Поєднання уявними лініями яскравих зір на певній ділянці неба дозволило отримати виразні фігури, легкі для запам'ятовування. Так з'явилися перші сузір'я.
Нині визначити точний час появи перших сузір'їв на небесній сфері майже неможливо. Але археологічні знахідки, зокрема клинописні таблички в долині Євфрату, вказують на те, що небо було поділене на сузір'я ще за 2500 років до н. е.
Найдавнішими сузір'ями були ті, що лежать уздовж екліптики. їх виокремили мешканці Месопотамії, Фінікії та інших частин Східного Середземномор'я. Появу цих сузір'їв пояснюють тим, що в цих регіонах Землі, де споконвіку жили люди, не існувало чіткої межі між різними сезонами року. Тому головним «визначником» їх зміни було зоряне небо. У Стародавньому Єгипті до зодіакальних сузір'їв допасували знаки Зодіаку. Як і зодіакальні сузір'я, пов'язані з давніми міфами, знаки Зодіаку набули певного символічного значення.
2. Космос Стародавньої Греції.
Міфи і легенди Стародавньої Греції космологічного змісту вимагають окремої уваги, адже вони лежать в основі культури нашої цивілізації. Існувала низка, якщо не система, міфів, що розвивалися в часі і які по-різному пояснювали виникнення світу. Найвідомішим є міф про Гею (уособлення Землі), що виникла з Хаосу, і від якої походить Уран, тобто небо. Далі виникло ціле сімейство різних богів, титанів, гігантів тощо. Між ними часто спалахували суперечки та війни, що призводили до появи нових істот та розвитку світу. Так титани Кронос і Рея породили головного бога Стародавньої Греції Зевса (у Стародавньому Римі - Юпітер), який обрав місцем перебування богів гору Олімп.
Згідно з уявленнями стародавніх греків, олімпійські боги активно заселяли зоряне небо різними персонажами. Походження багатьох сузір'їв пов'язане з героями та дійовими особами грецьких міфів. Велика Ведмедиця і Мала Ведмедиця - це відповідно німфи Калісто і Кіносура, яких на небо помістив Зевс. Овен - баран, на якому Фрікс і Гелла летіли до Колхіди, Оріон - мисливець, супутник Артеміди, Лев - той страшний звір, якого в Немеї переміг Геракл, що також зрештою став сузір'ям Геркулеса. Сузір'я Візничого зберігає пам'ять про міфічного царя Ерихтонія, який винайшов квадригу (двоколісна колісниця). За це його після смерті Зевс переніс на небо й перетворив у сузір'я Візничого.
Доволі струнка й розгорнута старогрецька міфологія, пов'язана з сузір'ями, а також використання персонажів міфів як героїв художніх творів, втілення їх образів у фресках, скульптурах, живопису та на театральній сцені не лише в добу стародавньої Греції, але й пізніше в Європі,- дозволило зберегти це культурне надбання до наших днів. Не випадково Міжнародний астрономічний союз в 20-х роках ХХ ст. зберіг, як офіційні, назви сузір'їв, що дійшли до нас зі Стародавньої Греції.
3. Українські казки й легенди про Всесвіт.
Хоча історики досі сперечаються про час, коли на арену всесвітньої історії вийшов український народ, достеменним є факт - люди з незапам'ятних віків населяли землі сучасної України. Світовідчуття, світосприйняття, світоба
чення та світорозуміння цих племен і народів певною мірою успадкували українці, додавши до цього культурного надбання свій світогляд.
Згідно з уявленнями наших пращурів, до появи світу панував хаос. В одній з українських народних казок про це сказано так: «Тоді не було ні неба, ні землі, ні синього моря». Цей сюжет має дивовижний збіг із тим, що описує давньоіндійська «Рігведа» чи міфи Стародавньої Греції.
Праукраїнці, як і багато інших давніх народів, уявляли цілісну й універсальну картину світу в образі світового дерева (у фольклорі це найчастіше райське дерево, явір, дуб тощо). Світове дерево відображало три рівні світу, які здавна виділили наші пращури,- підземне царство, земля і небо. Відповідно до цих трьох рівнів були віднесені й різні живі істоти та небесні світила, зокрема Сонце і Місяць.
Цю космологічну картину, як прояв давнього світогляду, відображає народне мистецтво в астрокосмічних мотивах найдавніших хороводів, пісень, казок, загадок та міфів. Символічні образи зоряного неба використовували в оздобленні предметів побуту та одягу ще в добу Трипільської культури (V тис. до н. е.).
З давніх глибин історії дійшли до нас казки, що відображають світоглядні уявлення наших пращурів. Одна з таких - казка про дванадцять місяців, що дуже образно, але водночас і правильно відображає річний цикл змін у природі. Інша казка - про яйце-райце - відображає ідею про творення Всесвіту. Недаремно розписи українських писанок містять астрокосмічні символи - стилізовані зображення Сонця, Місяця і зір.
Зоряне небо споконвіку супроводжувало життя наших пращурів. Нині вже важко точно визначити пору, коли небо стало для них не лише годинником і компасом, але й їхньою пам'яттю, бо закарбувало давні вірування і знання. Назви його світил відображали життя народу - котився небосхилом небесний віз, палахкотіли небесні стожари, бродила небесна квочка з курчатами, йшла до криниці Дівчина з відрами.
Проте небо не завжди було привітним - воно посилало дощі й грози, наводило спеку та інші, на думку людини, напасті, а тому, безумовно, давнім українцям хотілося прихилити до себе його ласку. Тому всі найяскравіші небесні світила, а також виразні групи зір, наші предки обожнювали. Сонце, Місяць, окремі сузір'я набували рис того чи іншого Бога.
Небесним вогнем «завідував» Сварог (культ цього бога виник на межі бронзового й залізного віків). Міф про нього є в «Повісті врем'яних літ». Уявлення про Сонце, що змінювало свою «силу» протягом року, уособлювали різні божества. Дажбог, син Сварога,- небесний бог Сонця та світла, що мав двох сестер: Денницю - Світанкову зорю та Вечірницю - Вечірню зорю. Молоде Сонце - Коляда - з'являлося щороку в день зимового сонцестояння. Йому на зміну приходив Ярило - бог весняного Сонця. У пору літнього сонцестояння з'являвся Купало - бог літнього Сонця. Замикав це божественне коло Світовид - бог осіннього Сонця.
Велеса (Волоса) вважають опікуном земних стад, але можливо він був у наших пращурів богом Місяця. «Поле не міряно, вівців не лічено, пастух - рогатий» (укр. загадка). У цій загадці всіх дійових осіб відгадати не складно. Тому можна висловити припущення, що Велес був передусім богом небесних стад, а через те і став опікуном стад земних.
Збереглися, хоча й зовсім мало, астрокосмічні міфи пращурів слов'ян, пов'язані з сузір'ями. Один з них розповідає про те, що за часів царя Тарги- тая на землю Скіфії з неба впали золоті речі: плуг з ярмом, сокира і чаша. В Україні здавна існував культ золотого плуга і це, звісно, неспроста - хлібороб без плуга обійтися ніяк не міг. От і помістили наші пращури Плуг на зоряне небо, вибравши для цього один з найвиразніших зоряних візерунків, який стародавні греки назвали сузір'ям Оріона.
НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
• Поясніть, чому першими астрономами в різних народів були жерці, а перші обсерваторії влаштовували біля капищ?
ВИСНОВКИ
Давні міфи і легенди, пов'язані з космосом і зоряним небом, дозволяють глибше пізнати спосіб життя, світогляд і загалом культуру багатьох народів світу. Ця усна народна творчість, збережена з доісторичної доби, є унікальною перлиною світової культури.
