БІОЛОГІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

БІОГРАФІЇ ВИДАТНИХ БІОЛОГІВ

М. І. ВАВИЛОВ

Микола Іванович Вавилов, починаючи зі студентської лави, усе своє життя в науці присвятив вивченню культурних рослин. Він прагнув підвищити їхню врожайність, усунувши у такий спосіб загрозу недостачі продуктів харчування для жителів країни й усього людства. М. І. Вавилов вирішував два взаємозалежні завдання, які на той далекий час ще були не зрозумілі для більшості вчених і тим більше широкої громадськості. Перше завдання — це мобілізація для потреб селекції генетичних ресурсів всіх культурних рослин і їхніх диких родичів. Для цього вчений виявляв їх, вивчав і збирав у місцях природного виростання. Друге завдання — це збереження на полях і в сховищах насіння усієї розмаїтості форм культурних і споріднених з ними диких рослин. Сьогодні ця розмаїтість швидко втрачається в міру ліквідації природних ландшафтів і примітивних систем землеробства, але залучення її в селекцію є необхідним для постійного підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Після революції 1917 р. в умовах подолання розрухи М. І. Вавилову довелося бути одночасно вченим-агрономом, організатором сільськогосподарської науки, генетиком і селекціонером, ботаніком і географом, мандрівником і представником СРСР з імпорту насіння, машин тощо. Крім того, він був директором основних наукових центрів генетики й прикладної ботаніки, організатором і першим президентом ВАСГНІЛ, керівником мережі дослідних станцій і опорних пунктів. Це неповний список його різнобічної діяльності. Учені всього світу віддають

данину поваги академікові М. І. Вавилову, в той час як у СРСР протягом багатьох років його праці були забуті.

Народився М. І. Вавилов 26 листопада 1887 р. у Москві. Його батько був здібним комерційним діячем. Він щиро любив своїх дітей: синів Миколу й Сергія (згодом стали геніальними російськими вченими), дочок Лідію — мікробіолога, яка померла ще в молодості, і Олександру, яка стала лікарем. Батько відправив Миколу в Московське комерційне училище. Його ж цікавило природознавство.

Після закінчення училища Вавилов вступив до Московського сільськогосподарського інституту (нині Сільськогосподарська академія імені К. А. Тімірязєва), де й почалася його активна наукова діяльність. Улітку 1908 р. Вавилов відправився у свою першу подорож на Кавказ. Разом із групою товаришів — членів гуртка аматорів природознавства, він пройшов караванним шляхом Північним Кавказом і Закавказзям. Із цієї експедиції Вавилов привіз свої перші колекції.

У 1910 р. була опублікована його дипломна робота «Голі слимаки (равлики), які ушкоджують поля й городи в Московській губернії». Вона відразу ж була високо оцінена й навіть визнана гідною премії Московського політехнічного музею. У 1909 р., будучи ще студентом 2-го курсу, він виступає на врочистому засіданні студентського гуртка аматорів природознавства, присвяченому 100-літтю від дня народження Дарвіна, з доповіддю «Дарвінізм і експериментальна морфологія». У 1911 р. Вавилов закінчив сільськогосподарський інститут.

Коло наукових інтересів Вавилова визначилося ще в студентські роки: від прикладних питань сільського господарства до найширших теоретичних питань еволюційної біології. Уже тоді багато хто з його оточення зрозумів, що молодого вченого чекає велике майбутнє. Пізніше один з його вчителів, видатний агрохімік Д. М. Прянішников сказав про Вавилова: «Ми не говоримо, що він геній тільки тому, що він наш сучасник».

Після закінчення інституту Вавилов працював у Д. М. Прянішникова. Одночасно він став учнем і співробітником основоположника вітчизняної селекції сільськогосподарських рослин професора Д. Л. Рудзинського, який заснував Селекційну станцію при Московському сільськогосподарському інституті. У перші роки свого наукового розвитку Микола Іванович зблизився з такими талановитими діячами селекції й мікології, як С. І. Жегалов і А. А. Ячевський.

З 1911 р. Вавилов працює в Бюро з прикладної ботаніки в Петербурзі, яке на той час очолював Р. Е. Регель. Тут він почав вивчення пшениці, ячменя й інших культур, а також походження культурних рослин. У 1911 — 1912 рр. він починає дослідження з імунітету рослин і грибкових захворювань, які проводить у понаднормовий час, у лабораторії бюро мікології й фітопатології, керованій професором А. А. Ячевским. За свідченням очевидців, Вавилов міг працювати по 18 годин на добу. Він мав незвичайну працездатність, уміння концентрувати волю й енергію. М. І. Вавилов казав: «Життя коротке — треба поспішати».

У 1911р. Вавилову доручають вести заняття зі студентами Вищих Голіцинських сільськогосподарських курсів. Лекції його захоплюючі, цікаві, будили у молоді допитливість і справжній інтерес до науки. У 1912 р. Д. М. Прянішников, директор Голіцинських курсів, запропонував Вавилову виступити з актовою промовою. Вавилов виголосив промову «Генетика і її відношення до агрохімії», у якій переконливо доводив практичне значення генетики. Ця промова була видана пізніше окремою брошурою.

У 1913 р. Вавилов відправляється у відрядження до Англії до Вільяма Бетсона — одного з творців генетики. Вавилова й Бетсона об’єднувала універсальна широта інтересів як у науці, так і в мистецтві, уміння сполучити науку з життям. «Основні камені величезного значення, розміри якого ми ще не в змозі охопити, закладені Бетсоном», — відзначив Вавилов 1926 р.

У 1914 р. Вавилов переїхав з Англії до Франції. У Франції вченого зацікавила найбільша насінницька фірма Вільморенів, що, будучи скоріше комерційним підприємством, вела також селекційну й насінницьку роботу. Зокрема, вона досліджувала хлібопекарські якості пшениці. Із Франції Вавилов відправився до Німеччини, де працював у знаменитого біолога-еволюціоніста Ернста Геккеля. Тут його застала світова війна. Нелегко вчений добрався до Росії.

Після повернення 1914 р. Вавилов був обраний викладачем Голіцинських курсів і одночасно вів літні курси з приватного землеробства в Петроградській сільськогосподарській академії. Однак викладацька діяльність у Москві майже не залишає часу для наукової праці, не приносить задоволення.

У 1916 р. Вавилов був відряджений військовим відомством до Ірану для з’ясування причин масового отруєння хлібом у російських військах. Учений скористався з можливості почати вивчення вогнищ походження й розмаїтості найважливіших хлібних злаків і інших культурних рослин. Того ж року він здійснив складний маршрут з Фергани на Памір. У цій подорожі були виявлені оригінальні форми хлібних злаків, що сприяли відкриттю закону гомологічних рядів, а також отримані цінні дані про походження культурного жита.

У 1917 р. Вавилов переїхав до Саратова, що був центром вивчення сільського господарства південно-східної Росії. У Саратові вчений працював на Вищих сільськогосподарських курсах Саратовського товариства сільського господарства й читав курс приватного землеробства й селекції. У липні 1918 р. Вавилов призначається в щойно організованому Саратовському сільськогосподарському інституті на посаду професора, завідувача кафедри приватного землеробства. Саратовський період тривав недовго. За цей період учений зібрав колектив молодих послідовників його ідей, студентів університету. Разом з ними Вавилов зробив експедиційне обстеження польових культур південно-східних губерній європейської частини Росії: Астраханської, Царицинської, Самарської і Саратовської. Результатом експедиції було опублікування першої радянської регіональної монографії з видового й сортового складу польових оброблюваних рослин. Книга називалася «Польові культури Південного Сходу» і була видана лише 1922 р.

У 1918 р. Вавилов виступив з ініціативою організації в Саратові філії відділу прикладної ботаніки. Вавилов, незважаючи на труднощі тих років, не тільки продовжував розпочаті дослідження, але й безупинно розширював масштаби робіт із прикладної ботаніки. Насамперед, він продовжував досліди, які розпочав у Піетровській сільськогосподарській академії, за його власними словами, з «імунітету, гібридів і деяких ботаніко-географічних робіт». Особливий інтерес для вченого представляли проблеми імунітету, особливо імунітету пшениці. Однією з найважливіших перешкод високого врожаю впродовж багатьох років були хвороби пшениці.

Протягом усього життя Вавилова хвилювала проблема імунітету. Восени 1918 р. він закінчив свою роботу з імунітету рослин до інфекційних захворювань. З ініціативи Д. М. Прянішникова на початку 1919 р. вона була опублікована в «Вістях Петровської сільськогосподарської академії». Стаття була присвячена пам’яті великого дослідника імунітету І. І. Мечникова.

У 1920 р. у Саратові відбувся ПІ Всеросійський селекційний з’їзд. Тут 4 липня Вавилов виступив з доповіддю «Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості».

У березні 1921 р. із групою співробітників він переїхав до Петрограда. У цей час зі США прийшов лист із запрошенням двох радянських учених на Міжнародний з’їзд із хвороб хлібних злаків. Завдяки енергії й наполегливості М. І. Вавилова йому вдалося поїхати на з’їзд. У США його цікавили дослідження культурних рослин і успіхи в галузі селекції, особливо роботи Бюро рослинництва у Вашингтоні, успіхи американських генетиків, зокрема дослідження Т. Г. Моргана і його співробітників. Під час поїздки до Америки Вавиловим були обстежені великі зернові райони США й Канади.

Після повернення Вавилов знову з головою занурюється в наукову й організаційну роботу. У 1922 р. відділи колишнього Сільськогосподарського вченого комітету були об’єднані в Державний інститут дослідної агрономії. Директором щойно утвореного інституту став Вавилов. 1 грудня 1923 р. він був обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР. У 1924 р. Відділ прикладної ботаніки й селекції був перетворений на Всесоюзний інститут прикладної ботаніки й нових культур. Перед Вавиловим відкрилися нові можливості: організації експедицій у місця походження культурних рослин. Вавилов побував в Ірані, Канаді, США й Західній Європі, численних поїздках Радянським Союзом.

У 1924 р. Вавилов включений як кур’єр до радянської дипломатичної групи в Афганістан. В Афганістані вчений здійснив поїздки в основні землеробські райони. Результати їх дозволили дати не тільки детальну характеристику розмаїтості культурних рослин і особливостей господарства країни, але створити її географо-економічний і етнографічний опис. В описі представлена маса фотографій і малюнків, великі додатки — карти, схеми й описи маршрутів загальною довжиною близько 5 тис. км, вимірювання висот, указівки про чисельність населення, кількість будинків, крамниць тощо. Обсяг його склав більше 500 сторінок. Було зібрано понад 7 тис. зразків насіння і колосся культурних рослин, близько 1 тис. аркушів гербарію.

За проведені там дослідження Вавилову присуджена золота медаль імені М. М. Пржевальського. Результатом досліджень стало видання 1926 р. монографії «Центри походження культурних рослин». Цього ж року монографія була визнана гідною Ленінської премії.

У 1925 р. відбулися експедиції в Хівинський оазис та інші сільськогосподарські райони Узбекистану.

У 1924 р. учений був призначений директором створеного ним Всесоюзного інституту прикладної ботаніки й нових культур, аз 1926 по 1935 рр. був членом ЦІК СРСР. У 1929 р. Вавилов обраний академіком Академії наук СРСР і УРСР і з 1929 по 1935 рр. був президентом ВАСГНІЛ.

М. І. Вавилов 1926-1927 рр. здійснив подорожі країнами Середземномор’я: Алжир, Туніс, Марокко, Ліван, Сирія, Палестина, Трансйорданія, Греція, Італія, острова Сицилія, Сардинія, Крит, Кіпр, Південна Франція, Іспанія, Португалія. Суецьким каналом і Червоним морем він приплив до Французького Сомалі, а звідти — до Ефіопії (Абіссінії) і Еритреї. У цій експедиції караванні й ніші маршрути склали близько 2 тис. км. Насінний матеріал, зібраний Миколою Івановичем, обчислювався сотнями посилок, тисячами зразків. Дорогою назад на батьківщину (1927 р.) Вавилов ознайомився із землеробством у гірських районах Вюртемберга (Німеччина), узяв участь у Міжнародному генетичному конгресі в Берліні й виступив з доповіддю «Просвітові географічні центри генів культурних рослин». У 1929 р. разом з ботаніком М. Г. Поповим здійснив подорож у північно-західну частину Китаю — Синьцзян. Пізніше, вже сам, — у Японію, на острів Тайвань і в Корею.

У 1930 р. Вавилов був обраний директором лабораторії генетики Академії наук СРСР, 1931 р. — президентом Всесоюзного географічного товариства. З його ініціативи був організований цілий ряд нових науково-дослідних установ.

У 1930 р. М. І. Вавилов здійснив експедицію до Мексики й ряду країн Центральної Америки. Він об’їхав всі південні штати США — від Каліфорнії до Флориди, перетнув двома маршрутами гірські й рівнинні райони Мексики, Гватемалу.

У 1931 р. М. І. Вавилов побував у Данії й Швеції.

Після VI Міжнародного генетичного конгресу в Ітаці (США) в 1932- 1933 рр., на якому М. І. Вавилов був обраний віце-президентом, він об’їхав ряд провінцій Канади. Потім провів обстеження землеробських районів більшості країн Центральної й Південної Америки: Сальвадору, Коста-Рики, Нікарагуа, Панами, Перу, Болівії, Чилі, Аргентини, Уругваю, Бразилії,Тринідаду, Куби, Пуерто-Рико.

У 1934-1939 рр. були щорічними експедиції в землеробські райони Кавказу й Закавказзя. У 1940 р. М. І. Вавилов очолив комплексну експедицію західними областями Білорусії й України.

Всього з 1923 по 1940 рр. Вавиловим та іншими співробітниками Всесоюзного інституту рослинництва було здійснено 180 експедицій. З них 40 експедицій було здійснено в 65 закордонних країн. До 1940 р. світова колекція інституту складалася з 250 тис. зразків, з яких 36 тис. зразків — пшениці, 10 тис. — кукурудзи, 23 тис. — кормових тощо.

У другій половині 20-х рр. почалося придушення гласності й перехід до командно-адміністративних методів управління. Почалися репресії. У 1929 р. зазнав переслідування й арешту творець еволюційної генетики, один з видатних біологів світу С. С. Четвериков. Переслідуються інші вчені-біологи (наприклад, М. К. Кольцов). Почали згущуватися хмари також над Вавиловим.

Цькування почалося і у Всесоюзному інституті рослинництва. У 1930 р. при ВАСГНІЛ був створений інститут аспірантури, переданий згодом Всесоюзному інституту рослинництва. Група аспірантів з дуже слабкою підготовкою разом з молодими співробітниками утворили в інституті малу групу прихильників Лисенка. Після повернення з експедицій у США, Мексику й Центральну Америку Вавилов застав в інституті такий розгул наклепницьких виступів, що він був змушений звернутися до президії ВАСГНІЛ і до народного комісара землеробства Я. А. Яковлєва. У 1931 р. у результаті наклепницьких статей, брошур, політичних доносів на Вавилова була заведена агентурна справа. Особливо зросла кількість доносі в до кінця 30-х рр. Доноси писали одні зі страху, інші — з примусу, треті — з міркувань кар’єри, четверті — просто з агресивної заздрості. Ймовірно, вирішальною в долі Вавилова була скарга Лисенка на перешкоду в діяльності на користь соціалістичного господарства, під час одного із прийомів у Кремлі. Лисенку вдалося викликати невдоволення Сталіна, а присутній при цьому Берія зробив відповідні висновки. Доля Вавилова була вирішена. Арешт був відстрочений лише через майбутній Міжнародний генетичний конгрес.

VII Міжнародний генетичний конгрес, президентом якого ще 1938 р. був обраний Вавилов, повинен був відбутися влітку 1939 р. в Единбурзі. Вавилову було відмовлено в поїздці, незважаючи на його звернення до Академії наук і уряду. Президентом конгресу обрали іншого ученого — англійського генетика, професора Ф. Крю. На відкритті конгресу вчений сказав: «Ви запросили мене грати роль, яку так прикрасив би Вавилов. Ви надягаєте його мантію на мої плечі, які не бажають цього. І якщо я буду виглядати незграбно, то ви не повинні забувати: ця мантія зшита для більшої людини».

Вавилова заарештували 6 серпня 1940 р., під час експедиції в Західну Україну, у якій він зі своїм учнем Ф. X. Бахтєєвим одержав цікаві результати. їх Вавилову вже не вдалося опублікувати.

Близько року Вавилов пробув у камері смертників. За цей час його жодного разу не вивели на прогулянку. Було заборонено листуватися з рідними, одержувати передачі. Вавилов занедужав на дизентерію й 24 січня 1943 р. потрапив у тюремну лікарню. Через 2 дні його не стало.

За праці з географії рослин, за дослідження походження культурних рослин та імунітету рослин Вавилову серед перших 1926 р. була присуджена Ленінська премія.

Микола Іванович Вавилов був обраний членом Королівського товариства в Лондоні (Англійська академія наук), членом Королівського товариства в Единбурзі (Шотландська академія наук), членом-кореспондентом Академії наук у Галлі, почесним членом Всеіндійської академії наук, членом-кореспондентом Чехословацької академії сільськогосподарських наук, почесним членом Американського ботанічного товариства, Садівничого товариства в Лондоні, членом Нью-Йоркського географічного товариства, почесним членом Британської асоціації біологів, членом багатьох інших наукових товариств. Йому було присвоєне звання професора університету в Брно й Софійського університету. Ім’я Вавилова поміщене на першій сторінці найбільшого міжнародного журналу «Heredity» («Спадковість») поряд з іменами Дарвіна, Ліннея, Менделя. М. І. Вавилов неодноразово обирався президентом і віце-президентом міжнародних наукових конгресів.

Забуття праць Вавилова на батьківщині відкинуло сільське господарство країни на кілька десятків років назад. Науковий доробок вченого має велике практичне значення. Микола Іванович Вавилов — учений зі світовим ім’ям.