Сад і город (енциклопедія)

хімічні препарати

Бордоська суміш. Використовується для боротьби з паршами, плодовою гнилизною, іржею та іншими грибковими захворюваннями насіннячкових культур, а також для боротьби з

клястероспоріо30м, кокоміко30м, сірою гнилизною кісточкових культур. Для обприскування використовують 3% -ну бордоську рідину на початку розпускання бруньок, 1% -ну бордоську рідину — у період вегетації.

Залізний купорос, або сірчанокисле залі30. Розчин залізного купоросу використовується для боротьби зі збудниками плодової гнилизни, паршами яблуні та груші. При обприскуванні насіннячкових дерев використовують 5% -ний розчин залізного купоросу.

Мідний купорос. Інша назва — сірчанокисла мідь. Розчин мідного купоросу використовують як складову частину бордоської рідини.

Кальцинована сода. Розчин кальцинованої соди концентрацією 50 г на 10 л води використовується для боротьби з грибковими захворюваннями типу попелюхи.

Сірка колоїдна. Розчин колоїдної сірки застосовують для боротьби з попелюхою і паршами. Для боротьби з паршами використовують розчин у концентрації 80 г на 10 л води, а для боротьби з попелюхою — у концентрації 30-40 г на 10 л води.

Сульфарид — та ж колоїдна сірка, але така, що випускається у вигляді пасти. Розчин сульфариду використовують для обприскування яблуні й груші проти паршів і попелюхи. Концентрація розчину — 40-100 г на 10 л води.

Хлорокис міді застосовується в тих самих випадках, що й бордоська рідина. Розчин хлорокису міді в концентрації 30-40 г на 10 л води є ефективним засобом для боротьби зі збудниками грибкових захворювань.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 19/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.