Лісівництво

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ


Лекція 4. ЛІС І ВОЛОГА


4.2 Специфіка споживання води деревними рослинами


Значення вологи, як екологічного фактора, для деревних рослин багато чим відрізняється від ролі світла. Сильний ріст у висоту дає деревам великі переваги у боротьбі за світло, але у боротьбі за вологу вони поступаються менш високорослим рослинам. Деревам набагато складніше забезпечувати крону водою, бо вона піднята над поверхнею землі на десятки метрів. Тому деревна рослинність і зростає у природних угрупованнях лише там, де випаровуваність у вегетаційний період не перевищує кількість опадів. Крім того, деревні породи, на відміну від трав'яних рослин, транспірують вологу і взимку, коли немає її надходження із фунту. Проф. Л .О. Іванов провів спеціальні дослідження на деревах сосни і берези, які дали можливість вияснити механізм підняття вологи від коренів до крони. Підсумком цих досліджень є те, що для піднімання води від коріння до крони існують два «двигуни»: перший створює кореневий тиск, що у листяних порід викликає весняний «плач», а влітку діє менш інтенсивно, а другий — транспірація, завдяки якій волога «всмоктується» кроною. Стовбур дерева у цьому процесі відіграє роль провідника і резервуара для запасів вологи, адже він наполовину представлений водою. Причому вологість стовбура менша біля окоренка і вища у верхній частині, вологість у цілому підвищується восени.

Транспірація деревними рослинами забезпечує надходження до органів, які ростуть, необхідних поживних речовин, охолоджує листя, не допускаючи їх перегрівання. Але вона часто буває надмірною. Для фотосинтезу ж витрачається лише незначна частка тієї вологи, яка надходить у крону.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 19/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.